В минулу неділю ми були на науковому фестивалі в місцевому ( але відомому :)) інституті теоретичної фізики, як завжди частиною фестивалю були hands-on exhibits ( ну коли не тільки дивишся, а і ручками можеш поторкатись).

Данилко потягнув мене в сторону "безпровідної електроенергії", дуже уважно, тихенько дивився\слухав, приймав участь в експериментах, оточуючі (дорослі дядьки в основному) зробили мені кілька компліментів, що маю такого юного, але вже зацікавленого наукою сина . Я сама дивувалась :). Але тут ми дійшли ще до одно теоретичного використання "безпровідної електроенергії", і на екрані почала демонструватись мальована моделька- електроавтобус, який безпровідно підзаряджається на зупинках. І Даня видав, дуже голосно - " Mom, mom, please, please buy it for my birthday!". Всі звичайно засміялись. Але лектор і це використав, почав говорити, що ось воно наше майбутнє- діти, не обмежені умовностями, наше покоління дивиться тільки як використати нові технології в старих речах, а діти дивляться на це як на вже існуючу данність і думають- "Що нового я можу з цим створити? ".
--
Ще один практичний стенд, лампочка світиться від дотику Данилової руки (він намагався навіть торкатись носом, нажаль той момент не сфоткали:))
[393x700]

Але Софійку навіть це не вразило :). Стояла з видом- "А що тут такого? мій братик і не таке може" :).