Вчора пропуском від роботи намагалась відкрити двері до дитячого дитсадка.
Сьогодні приперлась на роботу в шльопках, гарно поношених в'єтнамках. Я ще в машині замітила що забула поміняти взуття, але вже запізнювалась на зустріч. І Влад мене заспокоїв. що ніхто і не помітить, половина нашої компанії ходить в гіршому взутті . Ніхто і не помітив , або в нас всі дуже ввічливі :). Коли я сама звернула увагу колег на моє взуття, пацани не зрозуміли, що тут такого, взуття як взуття, Зі сказав, що виглядає дуже зручним. Тільки Катя( єдина крім мене дівчина в команді) сказала. що вона помітила, що сьогоднішнє моє взуття не дуже звичне для мене, не дотягує до моїх звичних стандартів :).

А потім Зі заспокоїв\розповів мені. що бувають гірші ситуації, ось він сьогодні ранком поставив чашку дном доверху під нашу робочу еспресо машину , ще і не одразу зрозумів, чому кава виливається :).

Інший колега розповів про загублені ключі і про те як забув про ДН дружини.

Ну тоді я їм вже розповідала пару інших історій, наприклад як я прийшла до лікаря, із одномісячною Софійкою і 3- річним Данилком в светрі навиворіт. Лікар ще потім уточняла як я почуваюсь\як справляюсь, чи немає післяродової депресії :).

Насміялись :). А потім помітили що нас слухає наш великий шеф. Тепер надіємось на додаткову відпустку.