Не знаю, чи варто писати про таке, ніколи особиво особистим поділитись тут не хотіла, але про про те, що кілька днів тому в мене помер дідусь і що відчуваю, чомусь  хочеться написати . Мабуть тому що всі думки цим зайняті. Останні дні тільки і сниться як ми в будинку дідуся і бабусі малими літом відпочиваємо, причому самі вони не сняться , я просто знаю ві сні що вони поряд і т.д.
 І до смутку за дідом, відчуття безсилля щось змінити, якоїсь вини, що давно його відвідувала, додається велике відчуття вини перед мамою, так хочеться бути в такий тяжкий для неї момент поряд, обняти. Ще й поговорити по телефону з мамою змогла тільки раз за ці останній дні, мамин мобільний там не бере, а в будинку дідуся немає телефону :(. Звичайно мамині брати, мої менші брати, тато підтримали маму.  Але і моє місце там, а не в цій далекій Канаді!  Але зараз  поїхати я не можу, да і фізично я би просто не встигла, його хоронили на другий день після смерті.