Я виросла з думкою, що брати\сестри завжди люблять один одного, просто за визначенням, безумовно і сильно, так само як мама любить свою дитину, як тут кажуть unconditional love. Так, вони можуть в дитинстві воювати між собою час від часу, і навіть бути не дуже близькими коли підростуть, але це все дрібниці перед фактом що вони рідні. Так само я ніколи не допускала, що мами можуть по-різному любити своїх дітей, чи в дітей будуть образи , що комусь з них чогось більше дають. Навіть якби я задумалась\помітила що батьки щось роблять для мого брата, а для мене ні, то це ж очевидно, значить йому в цей час це потрібно, і навпаки, мені потрібно їм в цьому допомогти. А буде щось потрібно мені, значить в цей момент прийдуть на допомогу батьки і брати.
Але потім я стикнулась в життя з різними людьми , з " а мою сестру мама любить більше" , "коли народився брат, а мені тобі було 10 років, то про мене просто забули", " я з братом і батьками не спілкуюсь майже, в мене на них велика образа". А коли завагітніла другою дитиною, кожний третій починав мене лякати, як старша дитина буде ревнувати і розповідати страшні історії з життя знайомих.
І знаєте, я злякалась :). Почала весь продумати, як і що я робитиму, щоб і Софійку не образити і щоб Данилко не ревнував. В мене навіть з'явилось якесь відчуття вини, що ми вирішили народити другу дитину. І перед Данилком і перед майбутньою малечою. Почала думати, а що, якщо в них дійсно колись зявиться відчуття, що комусь із них я чогось не додала?

Але зараз я зрозуміла, що боятись не потрібно. Звичайно, вони будуть воювати між собою( ось хай мала почне повзати і розбивати Данині конструкції :)), і може навіть на якомусь етапі будуть ревнощі, але коли я бачу, як Данилко повертається із дитсадка і одразу перевіряє, як там сестричка, а Софійка побачивши братика радісно підвизгує, я повірила що через двадцять років вони будуть вдячні за те що вони є один в одного.
І головне я відчула, що від того що їх двоє, я зможу їм дати тільки більше, я скоріше зможу навчити їх бути турботливими, прислухатись до чужих побажань, вони переживуть радість сумісних ігор і таємниць, зможуть разом щось випрошувати у батьків :). А любові і часу в нас я думаю вистачить для двох, бо любов між дітьми не ділиться, вона тільки примножується.