Вчора, коли ми своєю великою компанією друзів вже закінчили вечерю і збирались виходити з ресторану, я впіймала на собі зацікавлений, здивований погляд, ну такий що аж брови піднімаються :), з розділу "ну-ну", і "таке буває? ". Дівчина навіть оглянулась на мене, що для Канади - надзвичайна рідкість.
Я спочатку почала перевіряти чи опинилось на моєму одягу частина якогось із блюд. І тільки потім усвідомила що ж викликало увагу\здивування, я б мабуть сама на таку жінку оглянулась :).
Ось уявіть - я відбилась від основної групи, слідкую за Данилком (2 роки і 9 місяців) і Яриком (3 роки і 7 місяців) , щоб вони не занадто активно і швидко бігали між столиками, звертаюсь до них - "обережно, тихіше" і т.д. на боку в мене сидить Алекс (10 місяців), у мене 6-ти місячний живіт :) і в довершення картини, біля мне стоїть Алан (6,5 років), і як дорослий допомагає слідкувати на Данилом і Ярославом. Всі світловолосі, трошки схожі один на одного і на мене :).