Я вже мабуть писала колись, можливо і не раз :) про умови для інвалідів в Канаді, починаючи з обладнання вулиць, закінчуючи можливістю працевлаштуватись. Ну звичайно завдяки цьому в публічних місцях досить часто можна зустріти інвалідів, різного типу. І не тільки просто гуляючих по вулицях чи магазинах. На закритому катку, куди ми ходимо кататись, точить ковзани молодий хлорчина, що має синдром Дауна. Зранку, при поїздці на роботу, я користуюсь автобусом, і часто одночасно зі мною їздить сліпий чоловік досить похилого віку . А на роботі, по сусідству зі мною працює хлопець, інвалід дитинства, що не ходить, користується інвалідною кріслом. Доречі дуже розумний і веселий.

Так от, я зрозуміла що оканадилась в своєму відношенні до інвалідів. Адже коли ми тільки прибули до Канади, я кидалась їм допомагати, тримати двері( коли це зовсім було не потрібно :), майже всі вони спеціально обладнані для таких випадків, максимум чим можна допомогти - натиснути спеціальну кнопку) і т.д. Всі мабуть знають це відчуття вини і бажання зробити хоч щось корисне?
І ось сьогодні я усвідомила, що я вже давно не кидаюсь до інвалідів і не лякаю їх свої бажанянм допомогти :) . Просто 1) ЦИВІЛІЗОВАНЕ СУСПІЛЬСТВО про них вже поторбувалась і потреби в якісь особистій турботі від сторонніх людей на вулиці і не має 2) моя жалість їх може навіть образити 3) є багато благодійних організацій, які так чи інакше займаються питанням інвалідів, і коли ти дійсно хочеш допомогти, то допоможи через них .