• Авторизация
Дневник Україна Лента друзей - Дневник - Полная версия Милиана_ (Україна)


БІЛА ВЕЖА - ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ФОРТЕЦЯ НА ДОНУ 30-10-2014 01:19 к комментариям - к полной версии - понравилось!

Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщение

БІЛА ВЕЖА - ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ФОРТЕЦЯ НА ДОНУ

Як хозарська фортеця Саркел стала Білою Вежею - руським (давньоукраїнським) форпостом Київської держави.
 
Хозарська фортеця Саркел (з тюрк. "жовта фортеця") була зведена на Дону в першій половині ІХ століття. Це був період розквіту Хазарської держави. Але на західних кордонах Хазарії з’явилися у цього народу могутні вороги – це були й угорці, які прийшли в цей період у Великий Степ із Сибіру, а разом із ними посилилися і повстали проти хозарів їхні колишні данники – русичі, предки сучасних українців.
 
839 року з європейських джерел ми вперше дізнаємося про існування Руського (Давньоукраїнського) каганату на просторах сучасної України, і в той же самий час, у 834–837 роках, хозарські правителі звертаються до імператора Візантії з проханням надіслати їм візантійських інженерів для будівництва фортеці на Дону.
 
Прибулі майстри на чолі з Петроною Каматиром і збудували цей форпост на кордоні Хазарії з Руською (Давньоукраїнською) землею. Потрібного каменю для будівництва на берегах Дону не було, тому візантійці робили цеглу з вапняку, і з тієї цегли будували мури та башти Саркелу. Подробиці про зведення фортеці відомі нам із праці візантійського імператора Х століття Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», яка є справжньою енциклопедією своєї епохи. Наводиться у цьому трактаті й переклад із хозарської мови назви Саркелу – Біла оселя. Нажаль, хозарська мова не зоставила після себе писемних пам’яток і залишилася невідомою для сучасних дослідників. Вважається, що хозари були тюрками, а в тюркських мовах «сар» означає «жовтий», тому деякі історики перекладають назву як «Жовта фортеця».
 
Проте відомо, що фортечні мури будувалися з білої цегли, і в давньоукраїнських джерелах згадується вона як Біла Вежа, але археологи в наші часи дізналися, що насправді було дві фортеці, на протилежних берегах Дону, одна з білої, а друга з жовтої цегли, тож і свідчення про «різнокольорові» назви поселення узгоджуються одне з одним.
 
Отже, з постанням Саркелу хозари могли сподіватися на те, що їхні західні кордони будуть надійно захищеними від нападів українців та угорців, але 965 року Великий князь Київський Святослав Хоробрий наніс нищівного удару Хазарській державі, знищивши саму Хазарію, а її західний форпост перетворив на найсхіднішу воєнну базу Київської Русі у Великому Степу. Відтоді розпочинається давньоукраїнський період історії Саркелу – Білої вежі.
 
Як і раніше, головними захисними спорудами міста залишаються вежі та мури, які збудували свого часу інженери-візантійці. Завдяки своїм величним і могутнім баштам дістала фортеця своє нове слов’янське ім’я – Біла вежа. У середині фортеці розміщався воєнний гарнізон, який складався як із українців, так і з місцевих тюркських народів – печенігів і торків. Жили мешканці міста у білених глинобитних оселях, саме таких хатах-мазанках, у яких жили українські селяни ще у минулому ХХ столітті в Україні. Був у Білій вежі і свій християнський храм, залишки якого були знайдені археологами під час розкопок.
Біла Вежа була у цей час важливою перевалочною базою Давньокиївської держави у її намаганнях утримати за собою контроль над Великим Степом. Степовим простором цієї землі володіли тоді нові небезпечні для Русі кочовики – половці. Пересуватися полем українські дружинники вже не могли, потрапляючи під час походів у пастки, що влаштовували для них мобільні половецькі загони. Тому єдиним шляхом сполучення у степу для торгових караванів залишалися ріки, і на сході від українського кордону такою рікою був Дін, витоки якого були на території України-Руси.
 
З верхів’їв ріки князівські дружини та торговці спускалися до Білої вежі, звідки, після відпочинку, рушали далі, до устя Дону. З устя- Озівським морем вони потрапляли до давньоукраїнської Тмутаракані, а там місцеві князі уважно стежили за всіма процесами, що відбувалися у східному районі Великого Степу, у Криму, та на Північному Кавказі. Тому не дивно, що в адміністративному плані Біла Вежа підпорядковувалася саме Тмутараканському князівству, так само, як і український плацдарм в усті Дону, – клаптик землі, відвойований у кочовиків русинами-українцями, там де тепер сучасні Ростів та Озів (Азов).
 
Але ворожнеча та суперечки поміж давньоукраїнськими князями призвели до того, що Київська держава почала стрімко втрачати контроль над своїми степовими анклавами, віддаючи перемогу у боротьбі своїм ворогам - половцям.
 
1103 року Володимир Мономах був змушений вивести з Білої вежі значний контингент українців, печенігів і торків, яких розселив на Чернігівських землях. А 1117-го року місто повністю покинув його військових гарнізон, перебравшись з небезпечного степу в Україну. Біла Вежа обезлюдніла, і половці, які раніше боялися штурмувати могутню фортецю, увійшли в місто без бою. Вони відразу зруйнували міські мури та башти, бо самі до осілого життя були не пристосовані й боялися, що українськи полки захочуть повернутися до фортеці. Так зникла зі світової історії велична українська фортеця на Дону.
 
Майже одночасно з Білою Вежею настав кінець і іншим українським володінням у Великому Степу. Спочатку Тмутараканське князівство утратило свої землі в усті Дону, а незабаром і само загинуло під постійним натиском з одного боку половців, а з іншого – візантійських греків. Це була тимчасова поразка у боротьбі України з Великим Степом.
 
Залишки руїн Білої вежі проіснували до ХІХ століття, коли їх остаточно знищили донські козаки, використовуючи цегли з мурів фортеці для будівництва своїх домівок. Російські дослідники викупляли у козаків старовинну цеглу, і виявилося, що на цеглинах збереглося безліч дивовижних письмен – незрозумілих знаків, які історики не змогли розшифрувати і дотепер. Невідомо навіть, якою мовою зроблені ці записи. Хоча в цій мові точно були українські та тюркські слова, що свідчить про стійкий процес етногенезу, що відбувався тоді в далекому форпості Київської Русі на Дону. Цікавим також є той факт, що серед різних малюнків і літер, знайдених на уламках біловезьких мурів, зустрічається і сучасна українська буква «щ», причому вперше за всю українську історію.
 
На жаль, археологічне дослідження Білої вежі назавжди припинилося 1952 року. Саме того року, за сталінським наказом, розпочалося будівництво Цимлянського водосховища, і територія колишньої давньоукраїнської фортеці навіки зникла на дні широкого Дону, який, за волею людини, покинув свої колишні береги. В наші часи стало зрозуміло, що будівництво цього водосховища було помилкою, адже завдяки ньому сильно змінився гідрологічний режим Озівського моря, яке після цього стало повільно вмирати. Одним із наслідків цієї екологічної катастрофи стало і зникнення з поверхні суші останніх слідів української Білої вежі.
 
Джерело: "Український Тиждень"
вверх^ к полной версии понравилось! в evernote


Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.

Дневник БІЛА ВЕЖА - ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ФОРТЕЦЯ НА ДОНУ | Україна - Україна | Лента друзей Україна / Полная версия Добавить в друзья Страницы: раньше»