Миж небом й землею
без краю,
З висока у землю
без жалю,
Впиваються крапли дощу.

І мов поцілунок
прощальний
Вириваеться болю
зітхання,
Тихо-тихо, в безкрайности ночи.

Поволі краплини
зникають,
Потроху і біль
відійде
І з'явиться робка надія,
Що знову сонце зійде.