Години повільно змінюють хвилини, ще трішки і скоро нічний вокзал зустрічатиме і тебе. Знайомство з іншими членами групи, розміщення в вагоні, якась перекуска, ночівля і зрештою вранішній Київ – місто міст Руських.

А потім і посадка у літак, і ти дальше продовжуєш прямувати на схід, допоки знову не торкнешся землі, і… а там вже незнаю що буде. На то є інші, хто цим займається…

А тим часом повільно відслідковуючи час, намагаєшся придумати що краще взяти зі собою, і водночас задаєшся питанням чому почуваєшся так спокійно ніби перед тривіальною поїздкою в карпати на два дні.

Дивне відчуття – таке враження, що це стосується не тебе, і взагалі – це не ти, це просто оболонка яка сьогодні чомусь, через відстоювання “якоїсь” демократії, їде в Баку.
І, взагалі, таке відчуття що їдеш на роботу, якогось ніякого ентузіазму…
Словом незвично.