Дивитися і розуміти: все може повторитися. Крок за кроком, дія за дією, слово за словом, подія за подією - все повторюється. З жахом в очах спостерігаєш і не розумієш для чого ти це все робиш. Авантюризм – єдине виправдання, щось попереду, щось всередині, та насправді ніякого пояснення, яке б задовільняло твою цікавість, просто тобі цього хочеться, так як підкорити гору, так як не впасти на лижному спуску, так само... так само як колись. Єдине, що заспокоює – це відсутність впевненого бажання втекти. Чомусь це інакше, та все ж чи не спіраль це? Така сама, тільки тепер з тобою?

Я не знаю, справді. Мене лякають події, мене гнітить незрозумілість, та тепер я навіть не намагаюсь зрозуміти суті подій. Для чого і чому - ці питання стільки раз зринали колись, зрештою виникають і зараз, та я жену їх від себе. Бо для чого мені знати відповідь, для чого їх задавати, якщо я сам на них і відповім, не давши сказати тобі. Я не знаю, і не хочу знати відповіді, ні я хочу, та розумію, що не задаючи запитання зараз, мені простіше буде колись, тоді коли буде зробити те, що на вершині спіралі.
Невже воно справді буде так?

А який вихід, який варіант? Є один, ти знаєш, розумієш, та... чомусь не погоджуєшся. Не можеш погодитись, щось не дозволяє. Як шкода... Та цей варіант рівносильний здачі, програшу. А я такого не хочу, я хочу гри, боротьби, я хочу пригоди, тому й борюсь, навіть, якщо це ще одна спіраль...