[показать]В Зальзбург ми попали ще вночі, прибувши нічним поїздом з Мюнхена. Було то десь біля третьої ночі, ще й в холодний дощ. Тому єдиним розумним виходом було залишитися на вокзалі. Ну, все в найкращих традиціях туристів: холодний зал очікування, лавки на яких не можна лягти, багацько людей… і будь розумним як там виспатися. Ще й я хворий :(…

Десь над раня нас розвесилило дві речі – в таку саму ситуацію попали наші друзі, які якраз повернулись з Відня, і також застрягли в цьому містечку, а через кілька годин зайшло ще три дівчини, які розмовляли на відбірній російській мові. Мабуть думали що їх ніхто не розуміє ;), ну ми порозумілись :). Вони теж мандрували Європою, тимчасово проживаючи в якомусь таборі


[показать]Цей недільний ранок був холодним і мокрим, а ми втомленими і голодними. Місто спало, що нас найменше дивувало, ще б пак – хто б таку погоду спішив висовувати носа з свого помешкання? На наше щастя костели в такий час вже відчинені, і туди хоч на трошки, але можна війти, присісти і хоч трішки відігрітися.

Міст, річка, багато мостів, місто, вулички, замок… стільки всього і водночас… типове австрійське маленьке містечко, яких тут по кілька на квадратному метрові.
…і дощ, а потім стратегічне рішення піти на службу до костела, в надії що дощ таки закінчиться.

[показать]Він таки закінчився, а ми затой час навіть трішки(місцями) і відіспалися . Погода вже чимось нагадувала хорошу, центральна площа помаленьку наповнювалася поодинокими туристами і продавцями різного роду сувенірів, по цінах аналогічним українським, але тільки в євро
Та що нас розвеселило – це велика шахмотна дошка посеред площі, з справжніми великими фігурами. Тут ми й відірвались, провівши повний раунд, принесли задоволення не тільки собі, але й туристам, які не не відмовляли собі в задоволенні нас сфотографувати :)

[показать]Зрештою почав знову моросити дощ, а ми все продовжили мандрувати містом. Костели, вулички, площі, парки, вузьщі переходи… це місто запам’яталось якимось дуже сонним і мокрим. Таке враження, що це величне місто минулого, і поміж туману і крапель дощу, ще досі бродять тіні минулих жителів, і… поодиноких туристів.

…зрештою ми вирішили повертатись додому. Адже починався політичний симпозіум і на його відкриття повинен був приїхати Тарасюк.
Поїздом до Бріксфера, а потім, в чеканні автобуса, ловим машину – і ми вже в Альбасі.
Переодітись, випити гарячого чаю і ти вже на форумі.
Багато людей, багато гостей, багато представників іноземних держав.
Ми перештурхуємось аби не заснути, з надією чекаєм на виступ нашого земляка, а … його нема:(, що й стає причиною нашого відходу.
Добраніч.