[250x187]Тілкьи коли сіли у свої місця, ми зрозуміли, що нас надурили - нам продали квитки першого класу, дорежче… але… скажу вам це було зовсім незле ;), комфорт а-ля літака. Та й точно було чистіше, просторіше і зручніше, що було доволі важливим в поїздці тривалстю понад три з половиної години, адже стільки часу їхав поїзд-експрес з Варшави до Кракова.

Вокзал, який реконструюється, квиткові каси, серед яких не так і просто розібратися, і місто… зрештою ми навіть незнали в яку сторону потрібно іти. Це було перше місто в якому ми ходили без карти, але мабуть досвід після стількох мандрівок дається взнаки - в центр ми попали найкращою дорогою!

[250x187]Перше, що побачили - це колишня оборонна стіна, яка чомусь дуже нагадувала наш рідний Арсенал, а потім вулички, такі ж покручені, такі ж красиві. З схожими будинками, з схожими назвами, і чомусь мимоволі згадується Львів, і тоді й справді розумієш, що ці два міста такі схожі. Недарма вони побратими, недарма колись вони боролись за статус другого міста в Речі Посполитій…

[250x334]Центр зустірів нас старим костелом, пам'ятником Міцкевичу, розкопками довкола нього і безліччю туристів. Довжелезними чергами в костел, і "папараціями", які фотографують усе довкола, фундаментом старих будівель, які ледь-ледь зявляються над землею і якимось подихом старовини, якоїсь ностальгії навіяної старовинною архітектурою… а ще старий кобзар на розі будинку… Оце так! - колись ляхів били, козаків підбадьорювали, співаючи славних пісень. А тепер… ось що робить демократія і примирення.

А потім вулички, які проносять містом, відкриваючи його красу, показуючи історію. Кожен будинок - інший стиль, смак господоря і архітектора, кожний костел - новий погляд на віру. Так прямуючи, подекуди блукаючи, несподівано натрапляєш і на Туринську Плащеницю, гріб Міцкевича, а потім і на замок, який величаво здіймається над Віслою.

[250x334]Підйом, ворота, площа, костел, поховання чи не всіх польських королів, італійський дворик(який далеко поступається львівському. То я все про своє ;)), баня(купол) з чистого золота, під якою є гробницею королів. І давній житель тих земель - дракончик, біля якого обов'язкова фотографія, та чомусь замість традиційного знисмкування "під каменем", після нас вже формується черга для фотографування "на камені";).

І знову бродіння. Не менш старі єврейські поселення. Синагоги, будинки відомих євреїв і цвинтарі. Скільки їх тут було, скільки їх тут померло? А тепер в двориках будинків стоять кафешки, а на входах в синагоги і цвинтарі охора: хочеш зайти - заплати. От такий то звичай.

І подальше бродіння, з вулички на вуличку, з переходу на перехід. З кожним кроком відкриваючи щось нове в тому місці, часто не позначено на жодній туристичній карті міста, і так допоки в місто не опускається ніч, відкриваючи мандрівнику нову красу, коли в місті зявляється нова містичнісь, нова таємниця, коли ви з містом стаєте єдиним цілим, коли ти відчуваєш ритм старого міста, vандуруючи центральними вуличками і вслухаючись в музику бродячих музик. Тоді і вітер колишеться в ритм звукам, тоді і фонтани дзюркочать разом із струнами… [250x187]

І запрошення любязної панянки на вечір музики, де вона справді вартісна, і де ти проводиш залишок часу до нічного поїзда, який відвозить тебе до наступного міста, не менш гарного і загадкового, міста названого Перемишль.




Всі фотографії з Кракова