Об’єднати все, з’єднати минуле й майбутнє, продовжити, сплести в один шнурочок, дозволити одному бути продовженням іншого, а не його закінченям. Зрештою, не померати, щоб народитись, а просто жити й розвиватись, бо… вміти сміятись. Ні!, одного разу засміятись, бо – побачити щось попереду, побачити перспективу, просто одного разу захотіти, і тим самим покласти початок новому, і тим самим закінчити старе. Навіть нерозуміючи, навіть незнаючи, просто відчуваючи.

Це так, знаєш, жити, думати, радіти, а потім відчути, зрозуміти, що треба встати і йти. Може навіть і не так, швидше одного разу зрозуміти, що ти вже ідеш. Дивно так, але це Я. І незнаю як там хто, але я вже перестав дивуватись, лиш зараз посміхаюсь, бо я знаю, як то жити, не з розповідей інших…

Вставати, як контраст: посилаючи і сміючись, обводячи цікавих туристів злостним поглядом і ходячи по кімнаті з мрійливою посмішкою. Радіти тому чому немає, сумувати за тим чого не буде, і просто міряти, просто жити, тому що хотіти, тому що … посміхатися…