В колонках играет - передгрозова тишина
Настроение сейчас - трепіт очікування

[показать]
Хмари, що зависали над землею від краю одого горизонту до іншого. Насуплений темно-синій колір, і темрява. Тишина, що не порушувалася порухом гілочки, і бруньки, що от-от повинні розпуститися. Все віщувало неминучу зливу, може навіть бурю, ураган. І точно, при тому повинен був бути дощ! Ось вже який день він намагався змити, розмити, зрівняти все, що залишилося після зими…

А я вслухався в стукіт перших капель дощу. Дім, зелень нової трави, “бруньки які от-от мали розспуститися” – все віщувала про народження чогось нового. Тільки от початись чомусь не могло. З дня в день, кожний раз, з кожною спробую намагалося початися щось нове, а не починалося. І попри те, що невпинно до того наближалося. Вже давно не було видно снігу, і не відчувався його проходний подих. З дня на день, це вже висіло в повітрі, він відчував це кожною частинкою свого тіла…

Інколи, коли прислухатись, можна почути спецефічне потріскування – це пробивається трава з під грунту, це розспускаються бруньки на деревах, випускаючи листочки назовні. Міняється все навкруги, природа міняється, тілька яка буде природа цього нового?

Він так звик що тут хтось є, особливо коли немає його, що я тепер тут почуваюсь самотнім.
Сила переконання, сила ілюзії, ми так частолюбимо щось придумувати, що потім важко відрізнити видумку від реальності. Особливо, якщо вони переплітаються і мрії стають реальністю твого життя.