В колонках играет - Moby "Radio Edit"
Настроение сейчас - з отриманням ще однієї перемоги!!!...

[показать]

…чотиригодинний підйом на гору, чи не поколіна в снігу, під кутом до шістдесяти градусів, коли інколи, щоб підн'ятися вище, приходилося дертися на четвереньках – це тобі, погодся, не вікендова прогулянка. І все заради того щоб п’ять хвилин постояти на вершині гори, під пронизливо холодним вітром, який здуває тебе до низу… перекусити, вздихнути спокійно і сказати “можу”… – так , безперечно, це може і була основна причина, та для того щоб зрозуміти справжні відчуття і стимули, тобі потрібно хоча б раз спробувати пройти це самому: коли все, що зауважуєш – це сліди залишені твоїм сусідом, які одразу засипаються снігом. Часу на оглядання довкола, немає, бо один невірний крок, і ти провалишся по коліна в сніг, з якого не так то легко і вибратися! ;) І лиш інколи, коли сніг втрамбованіший, чи ви зупиняєтесь на кілька хвилинний привал – ти оглядаєшся довкола: далекі засніжені гори і ялинки вкриті снігом, сонце, що пробивається крізь гілля дерев, переливаючись в сніжинках, і пара, що виривається від твого дихання…

Змагання з природою, змагання з собою. Інколи вже так хочеться впасти в сніг, і нікуда не іти, просто перечекати, чи навіть спуститися донизу, де стоїть автобус, з м’якими кріслами і теплом всередині… та щось штовхає тебе вперід, щось заставляє робити новий крок, щоб невідстати від “переднього”, щоб не зупитини “наступного”. Ти ідеш – ти змагаєшся, змагаєшся з сусідом, що іде позаду тебе, змагаєшся з частинкою того, хто живе в тобі, хто хоче зупинити тебе, хто хоче почекати на наступну групу, яка рухається позаду, на відстані п’яти хвилин переходу. Та ти ідеш, гартуючи силу волі, гартуючи себе, втрамбовуючи сніг, для тих хто позаду, допомагаючи тим хто попереду…

Вершина, скелі вкриті снігом, хуртовина, яка нагається здути тебе додолу поривами вітру, яка намагається засліпити тебе сніжинками. Радість досягнення, радість перемоги… і не в галочці справа, не в тому що на карті з’явився ще один кружечок. Ні, зовсім ні, радість в тому, що ти покорив ще одну вершину, що ти не піддався спокусі зупинитися, розуміння спроможності, споглядання своєї праці. Де ще можна краще побачити свої досягнення, як не навершині гори? Підйом до якої чуть не веткикальний, останні кілька сотень метрів якого, приходилось долати на чотирьох кінцівках?… повернення до первобутності – так ти жартував, запихаючи руку по лікоть в сніг…

…а потім спуск… Як можна спускатись з такої гірки? Ну, звичайно, можна як всі – крок за кроком, а можна … сівши на задницю, і … пролетіти кілька сотень метрів, вилітаючи на віражі, і спускатися все нижче і нижче, туди де стоїть автобус, туди де починається дорога додому…

…і вже там, долаючи кілометр за кілометром, ти згадуєш свої зусилля, згадуєш свої підйоми, згадуєш ці два дні, проведенні серед друзів і незнайомих людей. Пригадуєш підняття на гори, і спуски з них: на задниці, на пузі і на дюбелях, пригадуєш втомлені і задоволенні обличчя на вершині, з прикритими очима, захищиними від вітру зі снігом, і з поглядом виконаненого обовязку і гордості – внизу…

[показать]	[показать]	[показать]
[показать]	[показать]	[показать]

Фотографії вз’яті з минулорічної поїздки.