Все це почалося ще тоді, коли ніхто навіть не плановував кудись їхати, і було це ідеєю та наївною мрією про яку всі успішно забули. А потім ішов час, рік за роком, немов пам’ятаючи цю мрію, ми поступово прямували до цього. Організовували поїздки, робили табори, знайомилися і спілкували з новими людьми, допоки не згадали про „ідею”…

[показать]Почалося все ще в вересні, десь за чотири місяці до відїзду… зустрічі, планування, передзвонювання, десятки наговорених годин по мобільному телефону, наради, писання мейлів, вироблення віз і консультації. Чого був вартий день, коли вночі, за дві години до відїзду в ужгород для вироблення угорських віз зясувалося що частина документів залишилася за містом, в мене вдома?…

Але цей день настав, і було це 26 грудня о 18:00! Порохова вежа, десятки людей, помаранчевий автобус, наплічники і … „щасливого нового року”, прощай львів… ми поїхали.

Стрий, Чоп, дорога до кордону. Десятки автобусів, які приїжджають одночасно на гриницю, всі, як один з однаковими значками на шклі, тільки з різними номерами груп. Знайомі керівники груп, в кожного свій маршрут, але в кожного з нас одна мета, в нас одна дорога – так чи інакше, але всі ми прямуємо в Загреб на щорічну Європейську Зустріч молоді яку організовує християнська екуменічна спільнота братів з Тезе. Та по дорозі ми плануєм ще заглянути чи не в всі куточки Угорщини, подегустувати їхнього вина та покупатися в купальнях, слава про які лунає ген-ген-ген…

Ранок почався з туману – ми їхали до ВЕЛИЧЕЗНОЇ фортеці в Вишеграді, яка знаходить біля Дунаю, і туман якого й окутав гору. Та на щастя гора доволі висока і туман залишився „під нами”, тому склалося враження наввкруги нас молочні озера... а посер них – неприступні мури...
А потім вирушили в Сентандре – маленьке містечко, в якому продають марципани - то типу солодощі, але не просто цукерки, а цілі витвори мистецтва: квіточки, іграшки, звірята і навіть люди.
Місто, попри те що маленьке, але дуже симпатичне і привітне, вулиці такі ж самі як і колись, навіть черепиця і та здається збереглася з часів створення міста...

[показать]А потім кульмінація дня і ми в Будапешті. Місто так як й Вишигшрад – в тумані, і це створює якусь містично-незвичайну атмосферу, коли в темноті твому зору відкриваються спочатку обриси будівель, а потім і самі пам’ятки архітектури. Десь, в далині, видніються мости, справа найкращий в європі парламент, а прямо, через Дунай стоїть королівський палац, зверху над ним видніється птах, що хоче вкрасти меча і святий Іштван, який охрестив Угорщину...
А про освітлення взагалі важко щось написати. Цього року Будапешт був визнаний містом з найкращим різдвяним освітленням. Та й не дарма, адже світилося все! - і це не перебільшення, оскільки місто виглядало як різдвяна ялинка:)

А потім знову нічний переїзд, і тепер ми в Хорватії. І зранку ми вже в Загребі... сотні автобусів, які зїжджаються з різних сторін, тисячі молоді, яка приїхала сюди, так як і ми – на паломництва, цього разу у це європейське місто.
[показать]… забиті трамваї людьми з наплічниками, іноземні мови, сміх, спалахи фотоапаратів, плакати з символікою Тезе, різнобарвні прапори, які вирізняють людей однієї нації з натовпу людей – все це стало символом новорічого Загребу.
Але його невідємним символом так і залишилися гостинні люди, сім’ї яких привітно розібрали нас по своїх домівках, та організовули сніданок та програму на час нашого перебування.

А поміж тим зустрічі, молитви, спілкування з незнайомцями, екскурсії містом, і святкування нового року в колі іноземців: поляки, хорвати, боснійці з герцоговини, французи, словенці і.... українці. Спільні забави і презентація національних забав.
... це було весело! [показать]

А потім дорога додому. Десь, за поворотом залишилося частинка того, з чим нам було радісно. Вулиці, будинки, місто повне життя і молоді, забиті трамваї, незрозумілі мови, і люди різних національностей, молитви на керематках в залах де поміщаються тисяці людей, обіди і вечері спина об спину із невідомими людьми та в мирі і посмішці з ними. Цього нам не вистарчатиме, але тому ми приїдемо ще!
А покищо ми їдемо дегестувати вина в Егер – старезне місто з винними „погребками”, а після того, щоб нас пропустила сан.епідемістична служба на українському кордоні – їдемо в купальні до Мішкольця.
Уяви собі: ти плаваєш по каналах, перепливаючи з однієї печери в іншу, попадаєючи зовсім в іншу воду. Вона то гаряча, то холодна. То ти випливаєш надвір, то попадає майже в повну темряву і відчуваєш себе немов в казці :)

А потім українська границя і старий та добре відомий Львів – ми вдома!

фотографії з Крапіни - тут ми жили


більше фотографій з поїздки