Години, які мляво стікають до кінця робочого дня. Час, якого немає і який я марную. Небажання працювати і втома. Швидше моральна, аніж фізична. Зрештою – від чого втомлюватися фізично, від перебору клавіш? –ні, це не втома. Просто набридло. Все стало одноманітне: постійні переїзди поїздом, оформлення документів, спілкування з десятками людей, переконування, збирання грошей, оповідання байок, заставляння когось робити щось, десятки листів і просто біганина і хвилювання.

В якийсь момент зявилось відчуття що я живу не в свому житті – стало сумно. Я загубився, зрозумів що забрів кудись не туди. Це сумно, бо нудно.

Хочеться чогось іншого, якогось драйву. Хоча насправді хочеться справжнього переживання. Не такого як „вийде не вийде”, себто як перед іспитом. А іншого, немов перед найвищою вершиною світу. Хочеться прямувати вперід!!! А ще хочеться поспілкуватися з тими кількома чудовими людьми, з якими я не спілкувався вже дуже давно, бо забув про них…