Вслухатися в тишину, яку порушує тільки радіо і монотонно-різноманітний стук крапель дощу, які ненав’язливо напрошуються в гості.

Лежати в ліжкові і відчуватись самотнім серед німого шуму музики і відсутністю солодкого несквіка та чорного шоколаду.

Зануритись в себе і не впускати сну, хоча, він замість перини огорнув мене. Але, на щастя, я вчасно закрив повіки і він не зазирнув в мої очі.

Відчути себе самотнім, окрім як в товаристві музики, дощу і сну, але не відчувати болю, бо накритись ковдрою і зігрітись теплом власного тіла.

Дивитись в далечінь, на візерунок штори, і зазирнути по ту сторону баченого життя. Не аналізувати, але розуміти – життя скінчиться, як і дощ, але не відчувати страху, як і самоти, бо знати – потім, як і після дощу, з’явиться сонце.