Запорожці як підмовлять було до себе на Січ якого хлопця з Гетьманщини, то перше пробують, чи годиться бути запорожцем. Ото звелять йому варити кашу:
– Гляди ж, вари так, щоб і не сира була, щоб і не перекипіла. А ми підемо косить. То ти, як уже буде готова, вийди на такий-то курган да й клич нас, а ми почуємо да й прийдемо.
От поберуть коси та підуть нібито косити, а де в чорта їм хочеться косити! Заберуться в комиш та й лежать. То оце хлопець, зваривши кашу, вийде на могилу і зачне гукати. А вони й чують да не озиваються. То він гукав, гукав та й давай плакать:
– От занесла мене нечиста сила між сії запорожці! Лучче було б дома сидіти при батькові да при матері. А то ще перекипить каша, то прийдуть та битимуть, вражі сини! Ой бідна ж моя головонька! Чого мене понесло між сії запорожці!
То вони, лежачи в траві, вислухають усе да й кажуть:
– Ні, се не наш!
А далі вернуться до куреня да дадуть тому хлопцеві коня й грошей на дорогу да й скажуть:
– Їдь собі к нечистому! Нам таких не треба!
А як же которий удасться розторопний і догадливий, то, вийшовши на могилу, кликне разів зо два:
– Гей, панове-молодці! Ідіте каші їсти!
Да як не озиваються, то він:
– Чорт же вас бери, коли мовчите! Буду я й сам їсти.
Да ще перед відходом ударить на могилі гопака: “Ой тут мені погуляти на просторі!” Да затягнувши на весь степ козацьку пісню, і піде собі до куреня, і давай уплітати тую кашу.
То запорожці, лежачи в траві, і кажуть:
– Оце наш!
Да побравши коси, і йдуть до куреня. А він:
– Де вас у біса носило, панове? Гукав, гукав, аж горло розболіло; да щоб каша не перекипала, то я почав сам їсти.
То запорожці споглянуть один на одного да й скажуть йому:
– Ну, чуро, вставай! Годі тобі бути хлопцем. Тепер ти рівний козак!
І приймають у товариство.