Міцно сплю. Дуже. Дзвінок. Беру слухавку, не віддупляючись у часі та просторі. Це телефонує мій чудовий дядько з Сум:

- Ало,- кажу я
- Привіт, Любомир!
- Добрий ранок... дядя Льоня
- Та який же ранок!!! Вже ж день на дворі!
- Да? А котра година?
- Я навіть не знаю... глянь там десь...
- Та і я не знаю...

По обидві сторони дроту роздається дружнє родинне: Гииииииииииииииииииииииииииии

На годиннику 8:40.