Життя це піаніно: чорне – біле, біле – чорне.
Головне не переплутати і не натиснути два рази поспіль на чорне. Але дехто хоче завжди білого, тому вдається навіть до того, що фарбує насправді чорні клавіші у білий колір. Але так воно не працює і все одно життя бере своє. Тут нічого не вдієш.
Тому потрібно радіти білим сторінкам свого життя і стоїчно переносити чорні. Така правда нашого існування. Спочатку ти її не помічаєш, вона не має для тебе ніякого значення. Але потім, з роками, все це стає гранично зрозумілим.
Колись один старий чернівчанин, з яким інколи балакали в пивбарі на Горького про музику, відкрив мені очі на цю річ. Він сказав про те, що життя – гарна брехня, а смерть – страшна правда. Здається, він мав рацію. Отаке піаніно. Посміхаймося! До страшної правди ще далеко!
Автор: Володимир Килинич