Останнім часом нічого не пишу.
Немає, ні часу, ні бажання, ні думок.
Армійська служба забирає все.

Лютий.
Річниця Майдану, початок вторгнення, перший рік широкомасштабки.
Не забувати заради чого все почалось,
не забувати, тих, хто вже ніколи не побачить весни.
Стрічка фейсбуку, яка нагадує суцільний некролог.

Бахмут, як головний цвинтар.
Відчуття провини, що ти зараз не там.
Розуміння, що твій час знову прийде.
Що ти, частина тієї сили, яку готують,
щоб зламати ворогу хребта вже за декілька місяців.
Що, ті, хто зараз в окопах, дають час твоїм хлопцям на підготовку.
Що взвод, яким ти керуєш, повинен бути кращим,
щоб відпрацювати на максимум, але в штурмових ротах довго не живуть.
Ми обов'язково переможемо, чого б нам це не коштувало.
Ми не можемо дозволити собі програш.
Ми не підведемо тих, хто не побачить цієї весни...

Автор: Олег Сенцов, український кінорежисер, сценарист та письменник