Колись дуже любила дощ, по принципу: нема нiчого кращого поганоï погоди. Але, пiсля кiлькох наводнiнь, таких, що неможливо було з дому на роботу виïхати, не годен було нормально доïхати нiкуди, став мене "мандраж" розбирати вiд найменьшоï каплi дощу! От, дивно, правда: не можеш на роботу добратись - сиди собi вдома, в теплi! Нi, як же нас вчили, що обов'язок насамперед, i всiма силами добираюсь до роботи! А ще, коли чекала дочку додому, а вони за кiлькасот метрiв вiд дому застряли так, що в машинi вода по щиколотки i такий струмiнь води, що i вийти з машини не годен, а ще ж не знати на що натрапиш пiд водою, i зносить, а машина, не зважаючи на повний газ, не рухаеться з мiсця... Краще не згадувати! Нехай Господь Боронить!