Вималювавши в уяві те, як все мало бути, минути, відбутись... Все те, як мало прожитись. Ті люди, які були з тобою, ті відчуття, які їхали з тобою, ті почуття, які наповнили тебе. Чистота і справжність снігу гіпнотизували та заманювали туди, звідкіля потім ти мріяла втекти, заховатись, зникнути. Ця наївність почуттів і відсутність яких-небудь хвилювань дуже насторожувала. Насторожували тим, що складалось таке враження, ніби все навколо таке освітлене блискуче і прозоре. Всі навколо усміхнені, щирі і раді. Але візуально все виглядало так, ніби світ складений з маленьких кольорових квадратиків. І вистачало тільки одному поворухнутись чи зрушитись, як змінювався цілий візерунок. Так і сталось… В одну хвилини немовби захмарилось небо, з‘явився вітер і невідомо звідки явився яструб, який знайшовши собі жертву, понищив її не зробивши жодної рани ззовні. Перевага зовнішніх ран в тому, що їх можна зализати, замотати, залікувати, а внутрішні дуже довго болять, гояться і без допомоги ззовні…
[700x525]