Останній погляд Йому в очі, але закриті очі. Останній момент, коли можна до Нього доторкнутись, але Він холодний. Останній день, коли Він ще тут, але Його вже нема з нами. Страх зайти і побачити вже не Його, не твого Друга, а тільки оболонку, тільки те, з чим ти прийшла попрощатись. Прощатись з людиною, яка була твоїм Другом. З людиною, яка ніколи не ходила ногами по дорозі чи бруківці. Це людина, яка була окрилена життям, яке постійно намагалось Його опустити, приземлити. Але не було жодного моменту, дня чи ситуації, коли Його зламало життя. Це людина, яка літала, яка не сиділа на одному місці, яка пробувала жити так, як їй хочеться. Це людина яка була усміхнена завжди, яка могла зрозуміти, підтримати, яка була завжди і всюди. Але часом ти на це не зважала, тоді ти не дорожила Ним. Тепер йдучи вулицями в тебе перед очима всі ті місця, де ви бачились, зустрічались чи пересікались. Він постійно йде десь коло тебе, чи назустріч тобі. Ти його бачиш, але виявляється, що це твоя уява бавиться з тобою. Ти згадуєш кожен момент прожитий з Ним, чи біля Нього або просто в присутності Його. Моменти прожиті з Ним – це «Черемош», група, твоя перша робота, «Лялька», пиво, скурені сигарети, Його концерти, привітання, обійми ………………, вони наповнюють собою твоє минуле, приємні спогади. Ця людина була рада бачити тебе завжди.
Як так, що ту людину будуть закривати в скриню і закопувати в землю?! Ну як так?! Питання, які не дають спокою – «Ну що Ти наробив?! Як Тебе врятувати? Що я можу зробити?» Але відповіді ні на одне питання ніколи вже не отримаєш… Ніколи.
Як Бог може забрати Таку Людину і яка ще тільки почала жити? Єдине, що полегшує біль – це розуміння того, що Бог забирає найкращих. Ніколи собі навіть не припускала, що без Тої людини буде так важко і що Та людина може зникнути назавжди. Але чому Він??? Чому Ти ????
«До зустрічі» «Побачимось вже там» «Прощавай»…