З одного боку дуже добре, а з іншого дуже зле, коли одне щось „дуже добре” забувається за допомогою чогось нового „дуже доброго”. Ти собі думаєш, коли появляється щось „добре” і тобі класно, що це межа, що кращого вже нема, а тут появляється щось нове і краще. І ти вже забуваєш про це попереднє „добре” і воно тобі вже видається не таким вже і „добрим”. А потім починаєш шкодувати, що ти занадто віддавалася або віддалася цьому старому „добру”. Але не треба шкодувати. Те, що було колись те було колись і на той час воно було для тебе важливим, було твоїм рідним. Ти з ним жила, ти це переживала, проживала. Воно було з тобою і ти була з ним. Ти його приручила і навпаки, воно приручило тебе. І вже через це не варта про це шкодувати. Все ж таки все зводиться до досвіду – це основне. Більше досвіду – більше кайфу від життя. А життям треба кайфувати. Ти маєш зрозуміти, що приносить тобі кайф, задоволення, а потім створювати собі його, насолоджуватися ним і вже в кінці, хоч не знаю якому кінці чи життя, чи того „доброго” насолоджуватися згадуючи його. А нове „добре” треба сприймати, як майбутнє старе „добре”, яке ти будеш згадувати і отримувати задоволення. Живи і кайфуй кожною хвилиною, годиною, днем, вихідними, тижнями, місяцями, роками, семестрами, але пам′ятай смерть близько – вона твоя тінь.
Сократ: „Записані думки – мертві”.