Живеш, дихаєш, засинаєш і прокидаєшся. Сьогодні тут, а завтра, можливо, деінде. Життя настільки непередбачуване, що невідомо куди воно може тебе звернути, закинути, заштовхати. Коли ми плануємо, заглядаємо в майбутнє, ми відразу змінюючи його потрапляємо зовсім в інше оточення, зовсім з іншими потребами і зовсім з іншим світосприйняттям.
Наскільки цікаво прокинутись зранку і не знати куди ти помандруєш сьогодні, куди звернеш, кого зустрінеш.
Який кайф приносить життя, коли ти, немовби, стоїш за склом і дивишся як розгортаються події, як поводиш себе в різних ситуаціях, як можна підлаштуватись під різних людей і в різних ситуаціях. Ти ніби дивишся кіно, в головній ролі якого сама ж ти.
Наскільки цікаво пробувати себе в різних ролях, в різних масках, стилях, образах. Ти спостерігаєш, як на тебе реагують сьогодні, як буде завтра чи потім. Ти робиш те, що забагнеться в даний момент. Ні на кого не зважаючи і не беручи до уваги чиюсь думку. Почути її… Так, цікаво для аналізу, для повного портрету, для діагнозу. Але не більше. Коли ти не думаєш про завтра чи про те, що буде за тиждень і так далі. Ти просто прокидаєшся і воно є таким, як є і ти не втручаєшся в нього, а просто отримуєш задоволення від кожного сказаного слова, зробленого вчинку чи подарованої комусь посмішки або від того, що нікому нічого не кажеш.
Коли ти не думаєш, що вдягнути, а просто вдягаєш і бал дієш від себе. Коли все одно чи світить сонце чи падає дощ. І в першому і в другому випадку є щось неповторне.
Коли ти біжиш чи йдеш, розуміючи те, що нічого не пришвидшиш, що все йде в певному темпі з рівномірним ритмом і в певному жанрі.
Коли ти ні від кого не залежиш і ніхто від тебе. Коли ти йдеш вперед і не хочеш озиратись назад. Коли ти розумієш, що такого дня, як сьогодні більше не буде і висмоктуєш з нього всі соки.
Коли ти просто вивчаєш життя, людей, себе…