Натиснути паузу і зупинити думки й дії, які робляться чисто механічно, автоматично, імпульсивно, ігноруючи реальність. Подумати, що відбувається і що чекає на тебе. Відхилити шторку в минуле і з ним попрощатись назавжди. Попрощатись так, щоб не було потреби повернення, не було зайвих питань і дорікань.
Пустити сльозу за пережитими моментами щастя і болю, суму і сміху, любові і пристрасті. Всього того, що створило і творило мене. Того, що довело ситуацію до саме такого її вирішення.
Подумати над тим, що ти не доробила, не зробила і де помилилась. Подумати як жити далі і вижити. Як жити і не повертатись у минуле, як відректись від минулого. Скласти план на декілька десятків років наперед, де мене практично нема, де є тільки моя тінь. План, в я кому є хтось для кого ти тепер живеш.
Подумати як зараз залишитись на плаву, щоб не втопитись у переживаннях, нервах і розчаруванні. Як чорну тоску розмішати з чимось, щоб зробити її хоча б сірою. Як усвідомити те, що вже 80% твого втрачено і поверненню не підлягає, а потрібно створити 100% нашого і 100% твого. Тебе ще нема коло мене, але ти зі мною, вже переживаєш і відчуваєш те, що і я.
Подумати про те, що за все, що робиш ти мусиш нести відповідальність. Ти повинна сама приймати рішення, вирішувати і жити далі. Маєш змінити чи замінити все від А до Я. Наповнити себе заново чи навіть створити себе новою. Набратись злості і випустити шипи, щоб вижити.
Кожного дня прощатись і відмовлятись від минулого. Можна почати це робити подумки, але основне почати, щоб не було несподіваного усвідомлення того, що вже все втрачено і нікого нема поруч. Усвідомлення того, що треба зупинитись і відрубати все, що пов‘язувало з близькими для тебе людьми. Рубати, кричати від болю і зализувати рану. Починати жити новим життям, де є нас з тобою двоє. Жити для тебе, на радість тобі та думати тільки про тебе.
[482x361]