Ніжністю наповнений погляд. Своєю ласкою ти обволікаєш мене. Тепло наповнює наші тіла. Почуття затьмарюють розум. Ти є для мене і мій, а я твоя. Тиша, яка немов вата вмостила і закутала нас в собі… Нема жодного слова, тільки відчуття… Відчуття одне одного… І суцільний поцілунок, який не переривається навіть для того, щоб дихнути. Я дихаю тобою, а ти наповнюєш свої легені мною… Нема думок…Нема страху… Нема тривоги і поспіху. І складається враження, що у такий момент навіть з часом можна домовитись, щоб він зачекав. А справи видаються такими мізерними і завтрашніми… Повсякденні турботи самі по собі вирішуються. Не хочеться і на мить тебе відпустити, навіть відірватись від тебе не можу… А на обличчі лиш посмішка від задоволення…
Далі ранок… Шум… Слова… Ти і я, але не ми… І час вже незалежний і непідкупний. І люди, які псують собою не тільки чуже, але і своє життя. Крики про допомогу безпорадних, які нагадують дитячі істерики. Дзвінки з неявним благанням про допомогу і підтримку… А ти запускаєш в голову думки, ідеї, рішення… Вдягаєш відповідну роль на себе, насаджуєш посмішку і випльовуєш потрібні в конкретній ситуації слова…
Байдужістю наповнений погляд. Своєю увагою ти дратуєш мене. Мій холод відштовхує тебе від мене. Раціо не дає права на існування ніяким емоціям. Ти не мій і я не твоя. Галас, який обволікає колючим дротом окремо кожного з нас. Нема ніяких відчуттів, тільки сухі слова. Слова сказані одне до одного. І суцільна суперечка, яка переривається нервовим покурюванням сигарет. Я залишаюсь при своїй думці, а ти при своїй. Мурашник думок… Страх дати надію… Тривога і поспіх… А час спливає, пришвидшуючи свій темп. Справи видаються гирями, які не дають можливості зосередитися на розмові. Не хочеться тебе тримати собою і для себе. А на обличчі лиш посмішка від кінця.