Чекання зустрічі з тобою обволікає тремтінням і загадковістю. Невідомість, яка породжує невпевненість і нетерпіння побачити тебе. Побачити і хоч поглядом торкнутись твоїх очей без зайвих слів чи запитань. Шалене бажання побачити і помовчати з тобою. Хвилювання, викликані тим, що цей момент може настати завтра чи через тиждень зв’язали колючим дротом, до якого підведений струм. І тільки залишається натиснути кнопку і сказати «алло». Автоматично подасться струм, який заблокує будь-які думки, дії чи втручання інших людей. Світ, який буде існувати тільки для мене… Ночі, які не будуть поглинуті самотністю… День, який буде наповнений кожною позитивною хвилиною, яка буде заповнена тобою… Не має значення чи це буде одна хвилинка і ти знов зникнеш, чи сотні, тисячі. Але лякає провалля часу, який минув і віддалив…Який заморозив і заблокував найменші спогади… Стає страшно від однієї думки… чи можна буде повернути хоч маленьку їх частинку? А точніше чи дозволиш ти і я собі повернення наших спогадів…