Зрада , яка перейшла у стан байдужості і розуміння своєї неправоти попри його, яка виявилась можливим стартом чогось… того, що було припиненим …зупиненим… закопаним відразу при першій іскрі чи першому явному натяку на щось, тобою власноруч… жалю нема… сліз нема… нестачі чогось чи когось нема…. Розвіялось все, як примара… як привид, який помилився адресою… і сліду не залишив за собою….
Втрата, яка потягнула зі собою кінець початку, але початку «офіційного», зарамкованого, в якому все має мати свої назви, пояснення, вказівки.
Найбільш приємним є те,що винних тут нема…і ніхто їх не шукає, бо це справа невдячна і невиправдана ні для кого… Просто не стало того, що було…того, що тривало і мало право на існування виділений проміжок часу…. Того,що залишило позитивний слід і емоції… того, що зникне тільки тоді, коли зникне все…. Жаль,що постраждали мрії,які здавалось почали здійснюватись і в свою чергу стали огидними і непотрібними… Але ж все таки реальними…. Хоч вже можна сказати Були реальними, а тепер це минуле. І було до чого прагнути, хотілось щось робити для здійснення їх, а тепер їх, мрій, просто нема… нема чого хотіти…настільки були вони важливими, очікуваними, настільки ж зараз вони непотріб…. Немов зелене світло світить, воно і не гасло ніколи, але ти стоїш і не знаєш куди податись… чи переключити його на червоне.