В колонках играет - Lama "Мені так треба"

Пакуючи у валізу думки, спогади, бажання ти вирушаєш в подорожд щодня, щоночі і щохвилини. Ти йдеш не знаючи куди, не знаючи кого зустрінеш і кого покинеш, не знаючи кого знайдеш і покохаєш. Ти часто розпаковуєш її, валізу,перекладаєш все, сортуєш, викладаєш щось непотрібне, а дещо, навіть, викидаєш. І знов вирушаєш, мандруєш, йдеш.
Іноді ти сідаєш в потяг, який в певному ритмі, з певною швидкістю і в певному напрямку везе тебе до певної зупинки в твоїй мандрівці. Ти можеш зійти з нього або поїхати до наступної зупинки, незнаючи, що вона собою являє. А деколи тебе везе автобус, яким ти також не керуєш, який має свій маршрут, на який ти не маєш впливу, як і їдучи у потязі. Ти можеш сісти за кермо власного автомобіля з власним маршрутом і сама керувати зупинками і часом між ними. Час від часу ти ідеш пішки, повністю віддаючи себе в свої руки. Ти керуєш і думаєш над кроком, над напрямком, метою. А так хочеться просто зупинитись, закрити очі і подумати, викинувши валізу і зупинивши час.