Вітер...
Ніч... Безмовна тиша верениць вулиць... Світло вітрин різноманітних магазинів та цілодобових аптек.... Дороги... безлюдні тихи дороги.. Правда іноді на них маячать напівп`яні самотністю фари проїжджаючих машин...
Самотність... так саме вона ... ця клята самотність....

Вітер збивае моє волосся... торкається моїх вій... цілує губи.... вітер....
Я закрила очі... всеціло довірившись йому...
Він обійняв мене так ніжно...так... як міг обійняти лише ти... але тебе нема....
Осінь.. я ніколи не любила її... я в`яну немов квіти... але ти так її любиш... Ти любиш осінь так сильно немов веселку... Ти цього ніколи не говорив...але це ж так ?
Вітер...легкими прохолодними пальцями розплутує рожеву атласну стрічку...що намертво змією обвила моє зап`ястя... тепер я вільна відпустити її.. і він віддасть її тій...чи тому... хто зна ?
Але я не можу...