Сейчас сижу в клубе одного старого знакомого, и вспоминаеться стих, который я посвятила ему в дни нашей дружбы... Но он на украинском... кто не понимает - прошу простить.... могу потом перевести...


Ти - не друг на слові,
Ти - не людина, яка підведе,
Слово в твоїй чудовій мові
В серце втіху принесе.
Так деколи бувало важко
Зрозуміти, що я роблю не те, що не так,
Але потрібно зрозуміти,
Що я людина, а не батрак,
Який по-волі стов таким -
І сам не зна яким...
Друзі є? Ні, лише здається,
Що поруч хтось є,
А коли живесерце заб'ється
Луна лиш: "Хтось є?".
Таке не під силу питання
Ні тобі, ні мені,
Зупиняє лише вагання -
Господи, прости.
Прости мене - дитя своє,
Грішну, яка збилася з путі,
Життя - випробовування моє -
Чомусь забилося в куті.



Вот... И именно этот человек вытащил меня с одного неприятного состояния.... Я благодарна ему, несмотря на некоторые разногласия в наших отношениях...