Народ, хтось щось знає про це містечко, крім того, що там розміщується одноіменний курорт?
Реально внеті можна знайти лише дві статейки, які розміщую нижче

Спoчатку - цитата за О. Мацюком: "Значний інтерес для дослідника старовини чи навіть туриста становить смт Великий Любінь (у давньоруський час - Любинегород, Любинець, пізніше - Любин, Любінь Великий). Тут, за давніми хроніками, мав нібито бути осередок князя, збудований серед недоступних боліт і ставків)...
В археологічній літературі згадується також і городище. Очевидно, це колишнє городище між Великим Любенем і с.Мавковичі в урочищі "Вали", що його розрівняли бульдозером за наказом голови колгоспу у 1987 або 1988 р. Обстежив городище львівський археолог О. Корчинський. Натомість добре збереглися вали старого замку 15-16 ст., де тепер рибний ставок."
А тепер - інформація з старого путівника до Любеня: Селище, яких багато у наших краях. Небагато дасть вам географічна і адміністративна характеристика, що воно міського типу, розташоване в городоцькому районі, на краю Подільського Лісостепу, поблизу річки Верещиці (притоки Дністра), за 28 км. від Львова. Сюди прямують - додам - маршрутки на Самбір та Старий Самбір, є також автобуси та електрички. Я особисто радила б маршрутки - швидше і дешевше (2 гривні проти 3.05, відданих за автобусний квиток). Маршрут на Любінь йде через Оброшино, де теж не завадило б зупинитися - та про це пізніше.
"Великий Любінь, хоч і свідомий почуття власної скромності, за своїм віком є ровесником старовинного Львова, бо і про нього перші згадки припадають на початок XIII століття. У період розквіту Галицько-Волинського князівства він постав як укріплення проти частих монголо-татарських нападів та навал польських і угорських феодалів. Подібно до
інших середньовічних городищ він мав укріплений замок, оточений валами і ровами, військо, що складалося з вільних поселенців. Відгомін тих далеких часів дійшов до нас у назві урочища Замчисько.
Ворожі навали, міжусобні війни завдавали поселенню великих спустошень і руйнувань. Це тривало і після загарбання Галицької землі польськими та литовськими феодалами у XIV столітті. Під час татарських нападів у 1624 та 1648 рр. село було зруйноване вщент, населення винищене або захоплене в полон.
Тільки в другій половині XVII століття Великий Любінь був відбудований, замок наново споруджений, насаджений парк. Саме з того часу тут збереглися рідкісні дерева — платани, модрини, тополі.(...)
Власники Великого Любеня час від часу змінювалися — князі і графи Парави, Вільчеки, Яблоновські. Після скасування панщини в Австро-Угорській імперії у 1848 році власником Великого Любеня став І. Бруннер, який розбагатів на експлуатації «галицької Каліфорнії» — нафтових промислів Борислава. Справжній ділок, він усе ж переживав
"комплекс неповноцінності" через своє «неблагородне» походження. Дотримуючись морального кодексу свого класу — гроші можуть усе, капіталіст без найменшого докору сумління прийняв католицьку віру, купив у цісаря титул барона і увійшов у кола знаті як барон Бруницький.
Відбулося це якраз у середині минулого століття, капіталіст-барон усякими правдами і неправдами заволодів переважною більшістю земельних угідь, лісами, прибрав до своїх рук рибний став, водяний млин, збудував ґуральню, цегельню. Став власником курорту.

ДЖЕРЕЛА Б'ЮТЬ СПОКОНВІКУ
Ось ми і підійшли до того головного, що відрізняє Великий Любінь від десятків інших сіл і міст, містечок і селищ нашого краю. Йдеться про цілюи джерела, які були відомі ще в далекому минулому, в час заселення Великого Любеня.
Відкриття джерел пов'язане з легендою. Розповідають, що в давнину мешкав тут пастух Павло, який страждав жахливими болями в суглобах. Зрозуміло, що діагнозу йому ніхто не ставив, сірководневих ванн не приписував. Бо ніхто із сучасникіd пастуха тоді й не чув про таке. Не варто гадати, які обставини наштовхнули Павла занурити своє недуже тіло у тухлувату воду, досить сказати, що на подив усім самовидцям він став здоровим і сильним. Не обійшлося все це в людській уяві без святого духа, наявність якого в той час визначити було набагато легше, ніж хімічні сполуки.
Коротше кажучи, до чудотворних джерел потягнулися стражденні. Оскільки ефективність була вражаючою, слава цілющих джерел швидко поширювалася між людьми. Прибулі розбивали шатри, ставили курені. На сонці чи на вогні підігрівали воду у величезних казанах і влаштовували саморобні лікувальні ванни.
Першу згадку про великолюбінські сірководневі джерела знаходимо в трактаті краківського лікаря В.Очка, який у 1578 році писав, що ці джерела мають силу виліковувати хворих людей. Один із місцевих феодалів, який наприкінці XVI століття володів Великим Любенем, збудував тут першу примітивну лікарню.
Однак під час одного з татарських нападів у 1624 курорт був зруйнований. Лише на кінець XVIII ст його відбудували знову. Він розвинувся, став відомий далеко поза межами краю. Цілющі води почали прискіпливо вивчати дослідники, медики. Здравниця, яка давала величезні прибутки її власникам, переходила від одного магната до іншого, аж поки не потрапила до цупких рук вже згадуваного барона-капіталіста Бруницького.
Бурхливий розвиток капіталізму у великій мірі i спричинився до розбудови селища і курорту.Цьому, зокрема, сприяло будівництво в 1902 році залізниці. Бруницький зробив реконструкцію здравниці, побудував водолікарню. В приступі сентиментальності надав корпуси іменами дочок: «Софія», «Марія», «Гелена», а джерела — іменами синів: «Людвіг» і "Адольф".(с) Путівник "Великий Любінь"

Я потрапила до селища суботнім січневим пополуднем, дорога до замку-палацу починалася відразу біля першої в Любені автобусної зупинки біля величавої нової цервки. Шлях вів повз не замерзлий навіть в досить морозний день потічок з ароматом тухлої капусти (О, таки віриш, що тут курорт!), вгору. Без проблем потрапила на територію інтернату - і зразу була оточена юрбою привітних місцевих мешканців. Зокрема, дівчинка Люба провела мене і до палацу, і в корпус, показала капличку та маленьких цуценят, розповіла про інтернатське життя-буття. на жаль, через аварійний стан споруди не вдалося побачити палац зсередини, та навіть те, що бачила, сподобалось: чудово оздоблена, вишукана будівля, на яку врешті-решт звернули увагу - зараз там переривають дах. Сподіваюсь, скоро цей палац стане справжньою окрасою не лише селища, а й всієї Галичини.
Aterial

P.S. Вибачте, що займаю стільки місця, але я не знаю, як зробити так, щоб зявилася така річ як "Читати далі..." Може, хтось навчить?