3 квітня 1415 р. - Владислав ІІ надає вірменам та іншим мешканцям, що належать до костьолу св. Йоана на передмісті Львова, ті ж вільності, які мають львівські міщани, звільняє їх від руського і підпорядковує вірменському праву.
"...Що на прохання всечесного Сигізмунда, нашого улюбленого та відданого каноніка та пребендаря костьолу св. Йоана, розташованого за мурами нашого міста Львова, вірменів та загородників та мешканців, належних віддавна до вищезгаданого костелу, які перебувають на городах та у місцях поблизу і довкола вищезгаданого костелу св. Йоана, переносимо з права руського на вірменське, яким користуються інші вірмени, що є у нашому місті Львові, відмінюючи назавжди там же всі права руські, правила та звичаї, які зазвичай здебільше розглядає саме право вірменське. Крім цього, виключаємо і назавжди звільняємо всіх та кожного, зокрема, вірменів, загородників та мешканців вищеназваних місць, від будь-якої юрисдикції та влади всіх та кожного, зокрема, воєводів нашого королівства, каштелянів, старостів. Суддів і підсудків та будь-яких їхніх урядників та возних, щоби перед ними або будь-ким з них, позвані як за великі, так і малі справи... цілком не були зобов'язані відповідати або змушені платити будь-які штрафи; тільки вірмени, загородники і мешканці з передмістя і будь-якого місця, належного до пребенди вищеназваного костелу св. Йоана - перед своїм війтом, що є на той час, а війт перед каноніком і пребендарієм вищезгаданого костелу св. Йоана чи перед його наступником або перед нами і перед нашим генеральним судом. Якщо, однак, їх покличуть нашою грамотою, запечатаною нашою печаткою, та якщо ж у виконанні справедливості будуть недбалі та ледачі, тоді не інакше як за своїм вірменським правом будуть зобов'язані відповідати у справах між собою...".

5 квітня 1709 р. - папа Климент ХІ звільнює Львівське Ставропігійське братство та Онуфріївський монастир від влади львівського єпископа та підпорядковує їх Апостольському престолу та Конгрегації з поширення віри.
"...Милі сини, урядовці та брати українського братства, заснованого, як говорять, канонічно, званого Ставропігійським, з'єднані зі святою римською церквою в місті Львові під титулом чи інвокацією Успіння Пречистої Діви Марії, а також монахи монастиря св. Онуфрія пустельника, тієї української нації, що близько і поза мурами того міста знаходилася і належить до згаданого братства, щоб апостольською допомогою були підтримані, заспокоєні від будь-яких турбувань та ображень і непохитніше тривали у своєму покликанні; бажаючи обдарувати їх спеціальними прихильностями та ласками та звільнити їхніх окремих осіб від будь-яких відлучень, суспенсій та інтердиктів, інших церковних вироків, клятв та покарань, виданих за правом чи людиною з якогось приводу чи причини, якщо вони виявляться будь-яким чином заплутаними, виконання яких має випливати тільки з даної грамоти, змістом якої звільняючи їх та вирішуючи, що в майбутньому будуть звільнені. Прихиляючись до їхніх прохань, уклінно поданих щодо цього на наше ім'я, згадане братство, його урядовців та братів, і монахів згаданого монастиря, їхні будь-які речі та маєтки, що є тепер і в майбутньому будуть, від усякої і будь-якої юрисдикції, виправлення, візитації, намісництва та влади сучасного і що в майбутньому буде львівського українського єпископа, його будь-яких урядників та слуг, апостольською владою змістом даної грамоти як загалом, так і поодинці, назавжди виймаємо та звільнюємо та їх приймаємо під захист святого Петра та нашого апостольського престолу та конгрегації наших велебних братів, кардиналів святої римської церкви, що керує справами пропаганди віри; за нас і що в майбутньому буде римського понтифіка, також за згадану конгрегацію назавжди обіцяємо так: щоб сучасний і що в майбутньому буде згаданий єпископ, його урядовці та слуги під будь-яким приводом і з будь-якої причини в братстві, монастирі і над монахами, їхніми речами та над маєтком майже не можуть мати та виконувати юрисдикцію, виправлення, владу та намісництво. Вирішуємо, щоб дана грамота існувала і була завжди і навічно дійсна, міцна, дієва, а також, щоб братство монахів та інших згаданих осіб у всьому та в усіх справах цілковито підтримала...".

6 квітня 1547 р. - Сигізмунд І схвалює ухвалу міста Львова, за якою дозволяється купцям та ремісникам, що живуть у місті Львові та приїжджим, встановлювати на час ярмарків крамниці на площі Ринок або в інших місцях, вказаних райцями, з умовою оплати чиншу.
"...Бурмистер і райці згаданого нашого міста Львова через своїх посланців оголосили, щоб для більшої користі того нашого міста заново було встановлено таке: всі і кожні люди будь-якого положення, статі, походження, як і з міста, так і прибульці звідусіль, купці та ремісники, в час ярмарків, що там у Львові звично відбуваються, які на площі вищеназваного міста Львова свої крами або ятки з дозволу і волі райців поміщають і встановлюють, для громади того міста певний чинш хай сплатять...".

8 квітня 1530 р. - Сигізмунд І звільняє місто Львів від сплати податку на коронацію Сигізмунда Августа.
"...Священний королівський маєстат відпустив і подарував львівським міщанам податок на коронацію найяснішого пана Сигізмунда другого, короля Польщі і т. д., свого дорогого сина, яка недавно щасливо відбулася; з тією умовою, що цей податок, цілком зібраний у місті Львові, для прикраси та укріплення певного і відповідного місця в згаданому місті використають та королівському посланцю, висланому для цього, будуть і повинні показати...".

9 квітня 1565 р. - Сигізмунд Август звільняє львів'ян від обов'язку постачати підводи постільничим та іншим королівським посланцям; прибутки від "шосу" мають йти на потреби міста, за винятком 400 злотих, які щорічно відходитимуть до королівського скарбу.
"...Хоча на Варшавському сеймі королівства, що минулого року відбувся, ми разом з нашими дорадниками загалом з певних причин постановили, щоб усі міста нашого королівства як постільничим, так і іншим нашим посланцям, взамін будь-яких коней для перевезення осіб підводного податку згідно з порядком і зробленим недавно розпорядженням мають дати наші гроші з будь-якої нашої необхідності. Тим не менше встановлюємо для користі тих міст: три частини повного міського податку, що називається шос, кожного року до нашої скарбниці мають платити, а четверту частину того податку хай зберігають для ремонту міста. Ми ретельно ознайомилися з тим, що наші львівські міщани мають великі видатки, які заважають їм займатися клопотами і належним управлінням тим нашим містом. Унаслідок цього їх і віх інших людей тієї міської юрисдикції за посередництвом дорадників нашого королівства, за одностайною згодою усіх станів королівства тільки від тягаря давання коней, до якого згідно з тією нашою постановою і розпорядженням зобов'язані, вважали звільнити, звільняємо, вирішуємо цією нашою грамотою, щоб були вільними та звільненими назавжди..."

14 квітня 1837 р. - керівник президії Галицького намісництва Ф. Кріт пише донесення міністру внутрішніх справ Й. Седльніцькому про революційну пропаганду в Галичині.
"Вельмишановний графе! Невдовзі після того, як я своїм звітом від 12 квітня ц. р., №495, повідомив вас про знайдену в Снятині революційну статтю, писану руською мовою, у львівській греко-католицькій митрополичій семінарії виявлено другу подібну статтю, переклад якої я долучаю. Зміст цієї статті перевищує зміст попередньої своєю мерзотністю, а оскільки він викладений менш абстрактно, перевищує також і шкідливістю.
Вона являє собою не що інше, як розраховане на життєві обставини руського народу наслідування "Слів віруючого" Ламене і вийшла, як видно з виразних натяків у ній, з-під пера поляка. Існування двох таких виплодів революційного фанатизму, подібних на себе якістю і тенденцією, вказує на заплановану обробку руського народу і вимагає якнайстараннішого розслідування, щоб натрапити на слід автора і найсуворіше покарати тих, що виявляться скомпрометованими.
Мета цієї статті - сприяти об'єднанню польського і руського народів для революційних цілей, знищити любов і прихильність народу до монарха, що, безперечно, наявні, і зобразити його як безпосереднього винуватця усіх тягот і страждань народу, а шляхту, духовенство, вищих офіцерів і чиновників - як його платних помічників. Добра обізнаність автора цього твору з порядками у цій провінції, що їх він старається зобразити в найнеприємнішому світлі, дає підставу вважати, що він галичанин і, дуже ймовірно, член якогось таємного товариства..."

16 квітня 1489 р. - Казимир IV звільняє Львів на один рік від сплати будь-яких податків з метою направлення коштів на фортифікацію міста.
"...Якось раніше ми надали славетним львівським бурмистрам і райцям на підтримку робіт на валах та інших фортифікаціях, що розпочалися ними для захисту міста навколо того міста Львова, звільнення на певну кількість років, описаних у нашій тоді їм наданій грамоті: таким чином, як згадується у нашій грамоті про звільнення, даній згідно з тими причинами, за якими у попередніх роках ми звільнили їх від сплати наших податків, а саме, щоб охочіше і достатніше громаду міста напружити і рови та іншу роботу, розпочату ними, вони були в силі закінчити; вважали дати і надати звільнення одного року, по-іншому на один рік, після закінчення вже названого звільнення, наданого їм, від сплати всіх і кожної контрибуцій, данин, податків та будь-яких сплат, як для наших, так і для державних потреб ухвалених і встановлених, і що будуть ухвалені і встановлені, якими б іменами не називалися, та милостиво даємо і надаємо даною грамотою. З цієї причини, вам, всі і кожний, збирачі податків, і будь-які наші урядовці, вимагаючи даною грамотою, наказуємо, бажаючи мати повністю волю, до того часу тих міщан ви повинні зберігати згідно з даним нашим звільненням, доданим до інших попередніх звільнень, які не хочемо обмежувати..."

16 квітня 1936 р. - під час похорону вбитого на демонстрації безробітного В. Козака у Львові відбулись масові заворушення безробітних, які переросли у сутички з поліцією.
"...15 квітня зранку безробітні знову зібрались перед будинком Державного управління посередництва праці. 200 безробітних отримало працю. Не приступили, однак, відразу до праці, а вирішили, що підуть з рештою безробітних, які не отримали роботи, на місце, де був вбитий їх товариш Козак. По дорозі демонстрація збільшувалась. На місце прибуло вже 5 тис. чол...
...У другій половині дня на стінах моргу з'явились траурні повідомлення про смерть Козака і Середи. Були вони червоні у чорних рамках, підписані всіма робітниками, політичними і профспілковими організаціями. Комуністи цілий день роздавали велику кількість відозв, які закликали до генерального страйку в день похорону...
...На вулиці Казимирівській не було видно жодного поліцейського. Коли демонстрація наблизилась до тюрми, була зустрінута кулеметним вогнем. Поліція сховалась на даху тюрми та будинку навпроти. Холоднокровно стріляла в труну. Один за одним падали робітники, але одразу їх заступали інші. Тут втратило життя кільканадцять геройських пролетарів. Домовина неодноразово падала на землю і була зовсім розбита. Накінець вдалось, однак, вийти з домовиною за ріг наступної вулиці, куди вже не сягав кулеметний вогонь. Коли домовина була вже недосяжною для пострілів, робітники кинулися на штурм в'язниці. Лопатами та кирками били в браму. Але врешті робітники змушені були відступити. Кулемет з будинку навпроти стріляв просто в них. 5 км становить віддаль від анатомічного відділення до Янівського кладовища. О 13-й год. вирушила траурна процесія. О 7-й год. вечора робітники спускали розбиту домовину в могилу. Кожну вулицю треба було здобувати боєм. На кладовище прибуло ще 5 тис. демонстрантів. Над могилою промовляли представники всіх політичних напрямків...
...В той день на вулицях Львова загинув 31 пролетар. Наступного дня внаслідок поранень померло ще 18. Вночі з п'ятниці на суботу поліція ховала 49 трупів. Сім'ї, які протестували проти поховання під кулеметами, були арештовані. В лікарнях лежить близько 300 тяжко та легко поранених.
Жоден з убитих або поранених не має за собою злочинного минулого. Це найяскравіше свідчить про підлу брехню поліції щодо ролі "покидьків суспільства" у подіях...
...Незважаючи на терор і перешкоди з боку поліції, генеральний страйк, призначений на понеділок 20 квітня, відбувся. Страйк був загальний. Страйкували не тільки фабрики, але й ремісники, дрібні купці, залізничні майстри, трамвайники, електростанція і газова станція. В електро і газостанціях несли службу сапери..."

18 квітня 1415 р. - Владислав ІІ дозволяє львів'янам закласти вагу у своєму місті.
"...Бажаючи нашому місту Львову кращі умови надати та потреби, вигоди і прибуток щасливо збільшити, грунтовно оглянувши і побачивши вірні послуги і заслуги, що згадані міщани міста Львова багаторазово і ласкаво у нашого маєстату заслужили, і в майбутньому з більшим бажанням вірністю зможуть виявляти, з огляду на це, бажаючи щедрішими ласками їх наділити, щоб вони були задоволені від наших спеціальних прерогатив, наші благодіяння їм допомогли і під нашим щасливим управлінням мали бажання краще дихати, у нашого Творця милість для нас безперервно просити; цим міщанам і цьому згаданому місту зі щедрістю нашої королівської милості надаємо можливість таким змістом даної грамоти, щоб вагу або будинок, у якому всі речі для продажу на фунти за звичаєм зважувалися, могли зводити, будувати і фундувати в місці, що його виберуть. У тому будинку всі речі, що мають міру, належно та рівно можуть зважувати і за мірками зважуватимуть".

18 квітня 1499 р. - Ян Ольбрахт у зв'язку з нападом турків і татар звільняє львівських міщан на 15 років від сплати будь-яких мит від товарів у цілому Польському королівстві.
"...Беручи до уваги, що містечка, села і володіння, розташовані навколо міста Львова, а також передмістя того міста недавно зазнали спустошення та дощентного спалення від наших ворогів турків і татар, з яких (передмість) те місто зазвичай харчі і користь мало; і звідси розмірковуючи, що це місто потрапило у дуже важке становище і жителям, які його заселяють, у ту важку годину було скрутно, внаслідок цього, бажаючи тим львівським міщанам зробити полегшення, їм всім і кожному жителям того міста за порадою наших дорадників, що з нами були, вважаємо надати, допустити і сприяти та надаємо, допускаємо і сприяємо даною грамотою, щоб вони та кожний з них, що з товарами і з будь-якими товарами, а саме кіньми, волами, великою і дрібною худобою, возами, тканинами та іншими всіма речами і товарами, без винятку будь-яких речей і товарів, якого б походження і сировини вони не були, через королівство і наші володіння зі всіма митами, мостовими, перевозами, гребельними та іншими прибутками наших місць без сплати всіх тих наших прибутків, а саме мит, перевозів, гребельних і мостових, і без будь-яких перешкод і арештів могли вільно і мирно їхати, продовжувати дорогу, повертатися за посередництвом сили нашої грамоти..."

20 квітня 1654 р. - Ян Казимир дозволяє місту Львову використовувати деревину з крехівських та мервицьких лісів на 10 років для будівництва укріплень міста.
"...Ми та вся держава зацікавлена у фортифікації та доброму забезпеченні нашого міста Львова як метрополії Руського воєводства, а це без більших коштів, а також без значної потреби у різній деревині не може бути. Тому ми вважали, що потрібно дозволити згаданому місту Львову вільний вируб лісу в крехівських та мервицьких пущах та лісах на 10 років, відповідно до даної нашої грамоти дозволяємо. Так, щоб їм без усякої перешкоди в згаданих пущах та лісах деревину будь-якого виду за потребою було вільно рубати, вивозити протягом того часу, як на побудову і виведення башт, огорож, мостів, шляхів, паль, труб, якими вони здалека воду до міста тягнуть, так і на ремонт старих укріплень і на всяку громадську потребу того міста..."

Після 22 квітня 1340 р. - польський король Казимир Великий здійснює похідна Львів і захоплює місто після облоги.
"...Коли король Польщі Казимир довідався про смерть Юрія Тройденовича, він нашвидкуруч зібрав із своїх придворних і панів військо і після великоднього тижня поспішно напав на Русь і обложив місто Львів. Деякий час мешканці Львова витримували облогу, але пізніше, придушені голодом, разом з руськими боярами, що обороняли Високий і Низький замки і саме місто, вислали до короля парламентарів з повідомленням, що готові йому скоритися, коли король твердо пообіцяє, що не заборонятиме їхньої віри та обрядів. А коли король погодився на такі умови (бо знав, що якби не пристав на це, русини завзято витримували б облогу і боронилися б до останнього), відкрили брами і впустили короля зі всім військом; а віддавши обидва замки, урочисто присягли йому на вірність і послух. Король, зайнявши замки і місто Львів, знайшов там численні і дуже дорогі скарби, що лишилися по давніх князях Русі - золото, срібло, перли, дорогоцінні каміння і клейноди, серед яких було два золоті хрести з великими частками дерева господнього хреста, дві корони величезної вартості, оздоблені дорогими каміннями і перлами, а також мантію і розкішний трон, всі в золоті і каміннях, - і забрав до своєї скарбниці..."

25 квітня 1367 р. - Казимир ІІІ надає статут для євреїв, що живуть у Львові та всій руській землі, у якому регулюються відносини між християнським та єврейським населенням.
"...Повідомляємо як сучасників, так і прийдешніх, до яких даний лист дійде, що нашим євреям, які живуть у Львові та цілій руській землі, ми вважали оголосити їхні статути та привілеї, що від нас вони отримали і які слово в слово в наступному порядку містяться.
Найперше встановлюємо, що у справі про гроші, рухомі речі чи нерухомості або у кримінальній справі, що стосується особи або майна єврея, жоден християнин не допускається до свідчення проти єврея, тільки християнин і єврей.
Далі, якщо християнин має претензії до єврея, твердячи, що взяв від нього заставу і єврей це заперечує, а якщо християнин не хоче мати довір'я простому слову єврея, єврей за посередництвом присяги зобов'язується, що поверне отриманий еквівалент і хай відійде назавжди...
...Також встановлюємо, що євреї можуть все вільно продавати і купувати, хліб та все інше необхідне за свої гроші, як християни, а ті, хто перешкоджатиме, повинні сплатити кару або нашому старості чи судді..."

29 квітня 1341 р. - Папа римський Бенедикт ХІІ у листі краківському єпископові звільнив польського короля Казимира Великого від присяги дотримувати віру і обряди галицького населення.
"Надзвичайна відданість апостольській столиці, що її проявив найдорожчий син во Христі славний король Польщі Казимир, заслуговує того, щоб і ми були прихильні і ласкаві до нього і до всього, що стосується спасіння його душі. З поданого до нас прохання цього короля ми недавно довідалися, що, коли схизматицький народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава, князя Русі, сина віруючих батьків і двоюрідного родича згаданого короля, а також деяких інших християн, які були слухняні цьому князеві за його життя, тоді король, вражений цим злочином, і прагнучи помститися за кривду, заподіяну християнській вірі, напав своїм військом на Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шкоди...
Староста цього народу звернувся до татарського хана Узбека, що йому, як стало відомо, цей народ давав данину, і добився, щоб той послав дуже велике татарське військо для завоювання і знищення Польського королівства. Зважаючи на те, що він не отримав би від навколишніх католицьких монархів необхідної допомоги, якщо б навіть просив її, враховуючи наслідки цього і знаючи про готовність старости і згаданого народу виконати його доручення, король уклав договір з цим старостою і народом, які засвідчили йому послуги і підданство. За цим договором король під присягою обіцяв, що збереже за старостою і народом всі їх обряди, права і звичаї. Проте король висловлює сумнів, чи діятиме він цим самим згідно з волею Бога. Тому він просив, щоб ми ласкаво звільнили його від цієї присяги.
Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особливе довір'я в Бозі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив від присяги короля дотримуватися хибного договору, призначивши йому відповідну спасенну покуту..."


Інформація підготовлена
головним редактором газети історичного факультету ЛНУ "Літопис" Ігорем Петрієм
ist-gz@rambler.ru
E_L_E_C_T_R_I_C