Доречно подати деякі місця із статті М. Еліяшевського «Палата князів Любомирських у Львові», яку він помістив у виданні „Wiadomości Konserwatorskie" (Львів, 1925. Р. І. Ч. 7. С. 199–209). «До небагатьох львівських кам'яниць, які не тільки не попали в руїну протягом XVIII ст., але заясніли в новій стильовій одежі, належали кам'яниці Шимоновичів і Торошевичів, тепер князя Любомирського. з яких побудована палата, як про це говорять міські акти з 1770 р. Нинішній вигляд кам'яниці, особливо її партер, здеформований склеповими (крамничними) входами, виставами й вивісками, сливе не дає здогадуватися, що маємо перед собою першорядну пам'ятку, як під оглядом стилю, так і минулого. Величава три-фронтова кам'яниця щойно в XVIII ст. виступає у міських актах як палата кн. Любомирських, але для орієнтації подано там, що ця палата склалася з двох кам'яниць – Шимоновичів і Торошевичів.
Перша з них, Шимоновичів, вже в 1596 р. належала до спадкової маси, яку одідичив поет Шимонович по свойому батькові. Була вона звичайною тривіконною одноповерховою будовою, що межувала з т. зв. канонічною кам'яницею (тепер ч. 9) і мала подвір'я, замкнене офіциною (флігелем) від вул. Бляхарської (І.Федорова). В 1609 р. перейшла вона до спадкоємців Шимоновича і свою назву «кам'яниці Шимоновичів» затримала до XVIII ст. без огляду на зміну власників.
Направо від неї стояла кам'яниця Торошевичів, наріжна від вул. Руської, також тривіконна, її офіцина не сягала до вул. Бляхарської, це певне. Одначе сьогодні тяжко сказати, які й чиї будівлі виповнювали простір від кам'яниці Торошевичів до вул. Бляхарської. Ця кам'яниця мала також своїх різних власників. Щойно в пол. XVIII ст. набув обі кам'яниці, радше чотирикутний комплекс будівель від Ринку до вул. Бляхарської, Сапіга, а від нього перейшли всі ті будівлі в 1760 р. в посідання Любомирських. Нинішню кам'яницю, властиво палату Любомирських, побудував Станіслав Любомирський (1709 – 1793), син Юрія, брацлавський воєвода.
Коли Львів перебрала австрійська влада, у свіжій відновленій палаті створено в 1772 р. квартиру для губерніяльного уря;іу. Мешкав тут ген. Гадік, пізніше – перший губернатор, гр. Перген. Під кінець XVIII ст. (1790) перейшла палата через ліцитацію до Івана Франца Спавентого, одного з перших лікарів, що їх присилала австрійська влада до Галичини. Після різних переходів кам'яницю купила родина Леваковських, від котрої закупила її «Просвіта».
Вже перший погляд на чоловий фасад будинку, як також на його бік від вулиці Руської, впевняє нас, що тут маємо до діла з пам'яткою стилю рококо, що не сягає далі в минуле, як до половини XVIII ст. Тільки в'їзна брама від вул. Бляхарської з могутнім луком із тесаного каменю, з гарним верховим ключем, прикрашеним бароковим орнаментом і з датою 1695 р.. дозволяє нам твердити, що кам'яниця не є одноцілою будовою.
Палата кн. Любомирських не виросла з власних підвалин, але постала з низки міщанських кам'яниць, які не так легко було стильово й конструктивно зуніфікувати. Справу фасаду розв'язав рококовий будівничий дуже добре. Надбудував другий поверх над обома кам'яницями, вхопив цілість у пілястри, завершив аттиком, перерваним двома еліптичними отворами. Межову лінію між обома кам'яницями виповнив подвійним пілястром, що веде від партеру через аттик, щоби таким робом дати підставу для різьбленої групи, яка представляє орла, що зривається до лету. Зрозуміла річ також, що через пов'язання двох кам'яниць один із входів, а також одна сходова клітка мусили зникнути, а друга (в тім випадку з кам'яниці Щимоновичів), відповідно перероблена, мусила служити для цілої будівлі. Полишаючи непорушеною браму кам'яниці Шимоновичів, будівничий такий же вхід в кам'яниці Торошевичів заступив вікном, а зате наріжний крамничний вхід розширив до розмірів брами Шимоновичів, накриваючи її таким самим робом, як була накрита брама Шимоновичів. А що вибиття такого великого отвору в розі кам'яниці загрожувало цілій будові, не було іншої ради, як цілу наріжну частину підперти сильною прибудовою. 6 це арматура на цоколі, вище неї пілястровий гзимс з вазою на ньому, а на самому кінці пілястру знову т. зв. «панопліум». З усього видно, що джерелом цілої наріжної прибудови була конструктивна конечність. А проте е вона також доказом небуденної естетичної культури будівничого.
Коли таким робом будівничий зуніфікував фасад партеру, то на першому поверсі перемінив крайні вікна на балконові двері і вмурував два балкони, оперті на стюкових консолях.
Внутрішня уніфікація була далеко тяжча, як надвірна. Вхід до «палати» становила брама від Ринку. Цей вхід нині переділений пруською стінкою, якою створено один крамничний локаль, полишаючи другу частину на вузький і темний перехід до обширного квадратного вестибюлю, котрий також поділено нині на дві різні частини: вузенький коридорик, що в'яже вестибюль з подвір'ям, і одноповерхову сходову клітку, освітлену великими луковими вікнами. Широкі сходи, зі стильовою кам'яною балюстрадою, нагадують рисунком балюстраду в церкві св. Юра і стверджують походження її з XVIII ст.
Пов'язання першого поверху з другим і негарне, і неорганічне. Є це темні й вузькі серпантини, а середня опора цієї клітки навіть не побудована на підвалинах. Надвірні ґанки в'яжуть цілу будівлю зі собою. Дуже цікаво ствердити й те, що офіцина від вул. Бляхарської є в тім цілім комплексі єдиною двоповерховою кам'яницею, яка збереглася в цілості, принаймні з кінця XVII ст. Вона має свою в'їзну браму з широким коридором і правильно закладеною двоповерховою сходовою кліткою.
Нині ціла кам'яниця знадвору відновлена. Все ж таки вигляд партеру й далі споганений крамничними виставами й вивісками. Ще досі існує поганий вузький і темний вхід до кам'яниці від Ринку. Надто зовсім нетикана ще внутрішня віднова кам'яниці, яка буде потребувати дуже великих коштів».

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.