У центрі Львова – музей просто неба. На місці археологічних розкопок на площах Катедральній і Ринок можна зазирнути у середньовіччя.

Виглядає це як місто під землею. Археологи шар за шаром проникають у глибину століть, відкриваючи все цікавіші знахідки, що претендують на сенсаційність. Вони вже виявили фундаменти готичної каплиці XV-XVII століть, фрагменти старої бруківки XVII-XVIII століть, найдавніший каналізаційний колектор, з десяток монет польсько-литовської та австрійської доби, посуд, скло, кераміку, взуття і навіть шкіряні підошви від готичних черевиків з продовгуватими носами XIV-XV ст. А на площі Катедральній, на глибині 2,5 метра, наткнулися на ліпну кераміку ранньої залізної доби (це проміжок від X століття до нашої ери до II століття нашої ери). Це означає, що три тисячі років тому на місці сучасного Львова, на березі Полтви, було давнє поселення.


«У XI cт. існувало поселення, яке переросло у середньовічний Львів»

“Знайшли цікаву річ того періоду у вигляді глиняного кола, ліпленого руками і оздобленого нігтьовими вдавленнями, що розташовані радіально на округлій поверхні, - розповідає старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Віра Гупало. - Це могла бути накривка до горщика або ритуальний предмет (таку ж кераміку знаходили раніше на площі Підкови, під Єзуїтським костелом). Крім того, ми натрапили на рештки столового і кухонного посуду XVII-XVIII ст. Це фрагменти горщиків, скарбничка. Кераміка кожної епохи має свої характерні особливості”. Найцікавіші знахідки трапилися під підмурівками - фрагменти кераміки XV ст., раннього середньовіччя – XII-XIII ст. і навіть княжої доби - середини XI ст. Як каже заступник керівника археологічних досліджень Юрій Лукомський, ця знахідка претендує на відкриття – з того часу тут було поселення, яке переросло у середньовічний Львів.

Що каже історик?

Борис Мельник,
фахівець з історії Львова

“Те, що на місці Львова було поселення до XIII cт., – не сенсація. Адже кераміку XII ст. знайшли свого часу у районі площі Старий Ринок, коли розкрили поховання у костелі Іоанна Хрестителя. Цю кераміку не сплутаєш ні з чим. А під час розкопок на місці ринку “Добробут” натрапили на посуд ранньої залізної доби. Щось на кшталт цього знайшли і в районі вул. Наукової. Коли у XIII ст. наші землі зазнали татаро-монгольської навали, князь Данило побудував по всьому князівству мережу фортець. Однією з них стало село, яке отримало назву Львів на честь сина Данила. Ми не знаємо, як це місце називалося раніше.

1256 рік, який вважаємо днем народження Львова, - це лише перша письмова згадка про Львів. Причому пов’язана з жінкою. Того року у місті Холм (теперішня територія Польщі) виникла велика пожежа. У літописі сказано, що виникла ця пожежа “за гріхи наші і з вини окаянної баби”. Очевидно, “окаянна баба” непогано роздула пожежу, якщо “її було видно на полях белзьких зі Львова”. Що це за “окаянна баба” і чим вона провинилася – невідомо”.


«Боратинка» на бруківці

Як розповів Юрій Лукомський, серед цікавих знахідок – каналізаційний колектор (його датують часами Австрійської імперії) і дуже давня бруківка на площі Ринок, яку відкопали більш як на метровій глибині. Археолог припускає, що це бруківка XVII-XVIII cт. Адже на ній знайшли монетку, датовану 1665 роком, так звану боратинку. Її викарбував для польсько-литовського короля Яна Казимира інженер Боратіні, який жив у Львові на вул. Краківській.

“Сумніваюся, що це бруківка XVII ст., швидше за все, набагато пізніша – XIX ст., - розповідає Борис Мельник. - Адже коли імператор Йосиф приїжджав до Львова у 1760 році, його карета, запряжена шісткою коней, на Ринку загрузла у болоті. Імператора винесли з карети на руках, а саму карету витягали волами. Цей історичний факт свідчить про те, що бруківки у той час не було. Можливо, вона була раніше і її знищили. Бруківку почали класти австрійці пізніше, у XIX ст. Щодо знайденого колектора, то його теж можна датувати початком XIX ст. Адже він викладений каменем. Пізніше колектори викладали цеглою, а згодом – бетоном”.

Розкопували і… нищили

І про готичну капличку на площі Катедральній, і про колектор ми чуємо вперше. Невже тут раніше не копали? “Копали, - каже Юрій Лукомський. – Коли прокладали інженерні мережі за радянських часів. Але на ці унікальні речі просто не звертали уваги, прорубували їх технікою, нищили (особливо все, пов’язане з релігією). Лише тепер ми схаменулися і зрозуміли, що маємо справу з археологічною спадщиною, якою не можна нехтувати. Бо це наші корені, наша історія і національна гордість”.

До речі, на фундаментальні дослідження, що орієнтуються на історичний результат, необхідно додаткове фінансування, каже Юрій Лукомський. Археологічні розкопки проводяться у рамках реконструкції площі Ринок та підготовки Львова до 750-літнього ювілею. На рятівну археологію мерія виділила близько 90 тис. грн. “Ці гроші враховують тільки ті мінімальні дослідження, які необхідно провести перед будівельним втручанням у культурний шар, - пояснює археолог. - А коли ми знаходимо цікаві об’єкти, треба дослідити їх повністю, аби можна було більше про них сказати і розвинути історичну картину. Треба також відкрити підсіння будинків, щоб грамотно пропустити комунікації і зробити гідроізоляцію. Крім того, досі на прохання археологів не встановили нічної охорони і належно не обгородили місця розкопок. Є думка залишити відкритою частину археологічних розкопок і зробити тут музей. На вулицях європейських міст є такі музеї під склом. Але це складна робота, у нас такого наразі не роблять”.


Готична капличка – із суперміцної цегли

Археологи наразі не поспішають з висновком, що натрапили на фундаменти саме готичної каплички. Можливо, це була дзвіниця чи господарська споруда. Не виключають також, що це був магазинчик при вході до катедри, де продавали іконки і свічки. Поруч була брама, що вела до катедрального подвір’я. “Ця споруда могла бути одноярусною, бо стіни мають товщину заледве 60 сантиметрів, - каже Юрій Лукомський. – Ці стіни зруйновані комунікаційними траншеями, прокладеними на початку ХХ століття. Цегла, з якої збудували капличку, була виготовлена з дрібнозернистого глиняного тіста, вона надзвичайно міцна. Однак, набираючи вологи, цегла руйнується. Тому над місцем розкопок треба встановити спеціальне покриття”.

“У давньому Львові було шість сімейних гробниць. Археологи могли наткнутися на фундаменти однієї з них. Багатих ховали у криптах костьолу. Людей, нижчих за рангом, – навколо, в освяченій землі. Серед них були бідні і багатші. Багатші ставили фамільні гробівці”.


Серед останків - жінка з немовлям на руках

У перші ж дні розкопок археологи натрапили на давній цвинтар поруч із катедрою. Відкопали 42 кістяки давніх поховань XIV-XVIII cт., які передали для антропологічних досліджень. Цвинтар датують часом заснування кафедрального собору (1380 рік). Проіснував він до 1770-х років, коли цісар Франц Йосиф заборонив цвинтарі біля церков. Це п’ять-шість шарів поховань, людей ховали одне над одним. Цвинтар був оточений муром. “Одне з найцікавіших поховань - молода жінка, яка, очевидно, померла при пологах, - розповідає Віра Гупало. - Бо у труну до неї поклали немовля, яке лежало у жінки на правому плечі. Інше жіноче поховання - теж із дитинкою, але їй уже було з півтора рочку. На жіночих кістяках були сліди бронзових оздоб. Адже до гробу клали особисті предмети християнського культу. Вочевидь, це була медаль чи іконка на релігійну тематику з дуже тонкої бронзової бляшки, що з часом розклалася. Залишився порошок зеленкуватого кольору. Зотліли і домовини - знайшли лише фрагменти цвяхів”.

“Було б цікавіше, якби на площі Катедральній знайшли кістки… корів, - каже Борис Мельник. - Адже поруч із костелом були ятки м’ясників, там забивали худобу. Їх вдалося звідти вигнати тільки на початку XIX ст. Позаяк цвинтар був у центрі міста і навколо були будинки, місця для поховань не було. Тому до кінця XVIII ст. проміжок між двома похованнями по вертикалі не перевищував 25 сантиметрів (!). Цвинтарі тоді були при кожній церкві. Їх закрили не стільки з огляду на санітарні норми, скільки через політику. Австрійський імператор Йосиф ІІ хотів бути єдиним господарем імперії, і церква була його суперником. Тому священиків він перетворив на державних службовців (вони почали отримувати зарплату з державної казни), а церковні цвинтарі закрив. І не тільки у Львові, а й у всій Австрійській імперії. Ліквідовували і храми. Тільки у Львові закрили 28 костелів і монастирів. Скажімо, у монастирі трінітаріїв (на місці сучасного Будинку офіцерів) розмістили університет. Не закрили кафедральний собор, собор Бернардинців при монастирі (настоятель монастиря був близьким другом губернатора, який замовив слівце перед імператором). Адже Йосиф ІІ не ставив собі завдання знищити релігію, він вважав її корисною справою, але для низів”.

(c) Олександра ХАРЧЕНКО-КРОУ