Стомлений англійський автобус викинув мене в центрі Львова годині о восьмій. Перекліпавши очима, роздивився знайому бруківку і телевежу за рогом будинку. Площа Старий Ринок. Звідти повільним кроком поринув у спогади, у відчуття того, що навколишні звуки, камені, кольори – це реальна частина мого світу, який дуже схожий на злагоджену симфонію львівського центру. Вулицею Богдана Хмельницького кілька кроків до площі Ярослава Осмомисла. З підніжжя храму Марії Сніжної вона, як намальована.
[699x525]

Краківська і Вірменська вулиці наповнені подихом старих кам'яниць, там оживають образи колишніх львів'ян, які радо запрошують до теплого спілкування
[700x697]

Преображенський собор на Краківській, головний храм шанованого добродія отця Любомира. Немає різниці, яким способом привносити спокій в душі людей, аби від того вони добром відлунювали, так міркує атеїстично вихована душа, якій філософи надумали ймення агностик. Нехай це буде промовлятись устами пана Любомира, як послання Христа та Божої Матері, адже добро його правдешнє на відміну від Кирила Московського, я не здивуюсь, як останній має хвіст
[525x699]

Як і завжди, проходячи площею Ринок, на декілька хвилин зупиняюсь біля Чорної кам'яниці – одна з найкрасивішіх житлових будівель світу. Увертюра площі. За нею починає звучати львівський трамвай наперебій з багатоголосим гомоном відпочиваючого люду.
[700x487]

А власний відпочинок закінчую улюбленим рестораном «Криївка», адреса якого в рекламі звучить так: «Десь на площі Ринок». Нема для чого рекламувати адресу, там майже ніколи не буває вільних місць
[700x525]