Ділянка обґрунтування розташована на території колишнього "міста в мурах", вздовж важливої середньовічної транспортної осі, яка з'єднувала Волинь із Галичем і країнами півдня. Після перенесення середмістя стольного Львова на-прикінці ХІІІ ст. від підніжжя Княжої гори на нове місце – долину між рікою Полтвою та горами Лева і нинішнім Високим замком, частина древньої магістралі відійшла до міста та стала частиною вуличної мережі. Одним із перших етапів виникнення міської структури середмістя було визначення вул. Вірменської, що поєднала Низький замок із княжим палацом (на місці Домініканського монастиря). 

Рис.1. Територія опрацювання на мапі А. Пінтершоффена, 1781р. Цифрами позначено: 1. Краківська брама, 2. Вірменський собор, 3. Низький замок, 4. Площа Ринок.

Виділено вул. Краківську.

З переходом міста до складу Речі Посполитої Львів не втрачає своєї важливості з огляду на давній статус столиці Руського королівства, який отримав за часів правління князя Лева. Зважаючи на це, місто починає активно розбудовуватися згідно європейського зразка, набуваючи при цьому рис регулярності. Із отриманням 1356 р. Маґдебурзького права та з набуттям статусу самоврядування Львів стає типовим Європейським містом. Елемент давньої магістралі, що належав місту, розділився на дві складові: вулиці Галицьку та Татарську (згодом – Краківську), які розділяла центральна площа середмістя – площа Ринок – із важливою домінантою самоврядного серед-ньовічного міста – ратушею.
Первісна назва вулиці Краківської (на якій знаходиться ділянка опрацювання) – Татарська, або Поганська – завдячує своїм виникненням населенню вулиці: татарам, які оселилися на ній поряд із однойменною брамою, а також за нею над міським ровом. Характерною ознакою, яка була притаманна самоврядним містам у середньовіччі, були локальні поселення (переважно, в межах кварталів), що належали національним громадам. Часто вулиці отримували свою назву від народностей, що заселяли квартали в межах пролягання вулиць. Львів не був винятком, тому кілька татарських поселень біля брами, а також і сама брама стали першими епонімами вулиці. Не виключено, що метою оселення татар (до моменту розподілу оборонних веж між ремісничими цехами) була оборона брами від неприятеля. У документах з 1440 рр. вулиця і брама виступають вже під назвою Краківська – від дороги, що починалася за брамою та вела до тодішньої столиці Польщі – Кракова. В цих роках татари вже були виселеними за межі міста і назва вулиці та брами стали неактуальними. Брама, що завершувала (розпочинала ?) вулицю мала складний процес формування, внаслідок чого перетворилася на найскладніший в'їздовий оборонний вузол у системі фортифікацій Львова. Комплекс брами остаточно сформувався всередині XVII ст. та складався із ряду оборонних веж і башт із домінуючою над цілим північним пряслом міських укріплень вежею Кушнірів, спорудженою 1404 р., а також потужним барбаканом і греблею зі ставком. В двох баштах поблизу Високого муру, пояс якого оточував місто до XVIIІ ст., певний час розташовувалися дві міські каси: королівська та міська, вміст яких поповнювався за рахунок зібраних податків.
Будучи однією із найактивніших міських комунікацій, вулиця у середньовіччі була дуже щільно забудована. Цікаво, що життя коректувало первісне планування настільки, що, наприклад, наріжна кам'яниця Аб-рековська, орієнтована фронтом на Шевську, протягом XV – XVII століть була розділена на чотири окремі реальності, виділені з офіцини основного будинку, і, які були зорієнтовані таки на Краківську.

У податкових реєстрах з початку XV ст. серед мешканців вулиці пере-важають ремісники найрізноманітніших професій, серед яких переважають все ж таки пекарі, ремісники пов'язані з обробкою металу. В національному складі населення вулиці переважали німці, українці, вірмени та поляки, прізвища яких знаходимо в архівних матеріалах XІV – ХV століть. Кілька реальностей на Татарській вулиці належало солтисам – сільським урядникам, які воліли мешкати у місті та звідси виконувати свої урядові функції у королівських селах. Від одного з таких маєтків – Шолтисовського бровару навпроти Францішкан (вул. Театральна) розійшлася містом велика пожежа 1527 року, яка спричинилася до практично повного знищення готичного Львова.

Виразну картину вже загалом усталеного плану забудови подають мі-ські податкові реєстри , що збереглися почавши з 1535-36 рр. і доведені до 1763 р., коли зібрано "ліктьовий" податок, що дозволив докладно ідентифікувати давню парцеляцію на сучасному плані. Міські парцелі поділялись на категорії, що вимірялись передусім їх величиною. У залежності від неї встановлювалася квота ґрунтового податку – ШОСУ. Стандартною вважалася середня (MEDIA) – парцеля, до категорії якої належала втрачена забудова на вул. Краківській. Такі парцелі мали по фронту від 9 до 11 м. На ділянці, окрім стандартної величини будинку, мала поміститись тильна офі-цина та відносно просторе подвір'я, на якому розташовувалися передусім сантехнічні (в нашому розумінні) споруди (кадовб водозбірника, виходок із вигрібною ямою, нерідко домова лазня), місця для складання дров, пральні, дворові кухні та ремісничі печі, а з ХVІ ст. у кожному подвір'ї з'явилися броварні.
Згідно згаданих вище реєстрів, найактивнішим національним еле-ментом у даній дільниці міста були заможні вірмени, що оселялися вздовж Краківської вулиці зважаючи на заборону на володіння кам'яницями в Ринку та постійне регламентування кількості кам'яниць, що їм можна було посідати в Середмісті (завдяки монополії на східну торгівлю вірменські купці справедливо вважалися казково багатими людьми). Важливим чинником було також перенаселення сусіднього вірменського кварталу, що розташовувався вздовж давньої вулиці Вірменської, яка пролягала перпендикулярно до вулиці Краківської. Вулиця Вірменська з вулицею Краківською є, по суті, найдав-нішими транспортними комунікаціями середмістя. На Вірменській вулиці знаходиться багато цінних споруд, що репрезентують розвиток архітектури Львова від ХІV до ХІХ ст., декілька кам'яниць донесли до наших днів готичні склепіння та доповнюють поодинокі елементи готичного Львова, що був втрачений внаслідок пожежі влітку 1527 р. Безперечною перлиною вулиці є Вірменський собор, найдавніша частина якого датується 1363 р. Є згадки, що ще до ХVІ ст. вулиці Вірменську та Краківську розділяли ворота, крізь які був в'їзд у вірменський квартал.

Рис. Ділянка опрацювання станом на 20-і роки ХХ ст. На цей час відсутні будинки №№ 8, 10, 12.

Жорстокі реалії ХVІІ ст. сприяли до поступового перетікання нерухомої власності із рук міських ремісників до львівського патриціату, релігійних орґанізацій, врешті – дворян і королівських достойників. Цьому сприяло стрімке зростання податків, що спричинило до відвертого нехтування Маґдебурзького права, оскільки шляхта та духовенство не мали права на володіння міською власністю. У цей же час на місці викуплених міщанських ка-м'яниць споруджується костел св. Трійці ордену Тринітаріїв, що цілком змінило первісний характер вулиці. Ділянка костелу зайняла місце п'яти первісних парцель: двох із боку Краківської та трьох від Низького замку. Протягом ХVІІІ ст. орден здобув у власність майже всю забудову кварталу та у його тильній частині збудував монастирські корпуси. З первісних понад двадцяти кам'яниць лише п'ять залишилися житловими будинками.
Станом на ХVІІІ ст. значна частина забудови поза межами ринкової площі перестала належати спадковим міщанам. Нові власники будинків – місь-ка верхівка, магнати, шляхта та релігійні організації – вже не мешкали в них, а віддавали на чинш усім без винятку, навіть не намагаючись слідкувати за тех-нічним станом споруд. Наслідком став цілковитий занепад будівель, що пере-творилися на "рудери" придатні лише для розбирання. Лише 1741 р. місто добувається дозволу в короля для продажу зруйнованих і покинутих споруд із аукціону.
З переходом Львова до складу імперії Ґабсбурґів у 1744 р. запрова-джено пільги власникам для реконструкції чи повної перебудови занепалих кам'яниць. Ряд інших пільг стимулював зростання міського населення із пожвавленням будівельної діяльності. Масово перебудовується історична забудова за рахунок перепланування історичних кам'яниць із наданням нових стилевих рис і надбудови поверхів. В подальших роках Львів втрачає такі необхідні для нього в середньовіччі та вже неактуальні тепер фортифікації, за рахунок яких суттєво збільшились міська територія. Чергові радикальні зміни призвели до подальшої зміни фасадів і інтер'єрів кам'яниць та надання їм рис, у якому вони дійшли до наших днів.
1891 – 1893 роках затверджено план реконструкції середмістя, що пе-редбачав розширення ряду вулиць за рахунок зносу лицевих ліній історичної забудови. На вулиці Краківській ці наміри було реалізовано на відтинку між будинками № 16 та 18, а також фраґмент забудови вулиці обмеженої нинішніми вулицями Л. Українки та Гавришкевича. Ця масштабна реконструкція, що залишила доволі помітні сліди у середовищі середмістя, була припинена 1910 р., коли Консерваторський уряд затвердив нові правила утримання історичної забудови в середньовічній дільниці міста. Однак, через аварійний стан, споруди на місці території, що розглядається даним обґрунтуванням, були знесені протягом першої половини ХХ ст. У 1930-их роках на місці вже знесених кам'яниць №№ 8, 10 та 12, біля ще існуючого будинку № 6, знаходилися складські приміщення. Згодом, в радянські часи, на їхньому місці, а також на місці кам'яниці № 6 було облаштовано дитячий майданчик, що сьогодні оригінально поєднуються із смітниками, розташованими неподалік і з кафе.
Кам'яниці, що знаходилися на ділянці опрацювання, мали нумерацію 6 – 12.

Будинок № 6.
За іменем власника Андрія Кульганека (1536 – 40-ві роки) виступає у документах з 2 пол. ХVІ ст. як дім Кульгановський, кам'яниця Кульгановська. У ній вже на той час було троє співвласників, згодом – у ХVІІ ст. кількість співвласників доходила до 6 – 8 осіб, серед яких зустрічаємо у 1664-84 рр. і відомого львівського історика та бурґомістра Б. Зиморовича. У цьому ж часі поряд із першою назвою зустрічається і паралельна їй – кам'яниця Ґринвальтова, або Ґринвальтовська за іменем Габріеля Ґринвальта, що, можливо, доклався до її розбудови. Надалі – з ХVІІІ ст. саме ця назва стає остаточною.
У 1712 р. знаходимо таку її характеристику: " На долі - склепик до мешкання, на горі добра зруйновані. Іп роssеsіопе Nоbіlіит [у посесії дворянській]", що свідчить з одного боку про занепад кам'яниці, з іншого - про її приналежність до шляхти, яка була звільнена від обов'язків щодо міста. Очевидно, розпорошеність власності не сприяла утриманню будинку у належному стані.
Згідно з реєстром ліктьового податку у 1763 р. вимір кам'яниці по фронту становив 19 ліктів і 2 чверті, що загалом відповідає розмірам фіксованим з проектної документації поч. XX століття (11,8 м). Поздовжній габарит будинку становив 24,8м, за іншими даними – 25,2м. Частина офіцини у тильній частині на первісної парцелі будинку була долучена, до ринкової кам'яниці №36.
Архів будівельного уряду фіксує реконструкцію дахів і вогневих мурів у 1885 р. (будівничий Енгль). У 1905 р. було реконструйовано партер кам'яниці для торгових потреб та прорубано широкі двері-вітрини на місці колишніх віконного і входового прорізів. Натомість, на місці південного прорізу влаштовано прохід до тильної частини будинку.
Будинок розібрано близько 1950р. (див. додаток 2).

Краківська № 8.
У ХVІ – ХVII ст. належала міщанській родини Кіностів: Мартину (1536), муляру Станіславу (1537-38), Шимону (1569-1610), Мартину (поч. ХVІІ), від яких дістала назву кам'яниця Кіностовська. З середини ХVІІ ст. переходить у іншу власність і якийсь час носить паралельну основній ще одну назву Засядських, згодом - зрідка –Чеховичівська – за іменем її власника – доктора медицини і львівського бургомістра Андрія Чеховича. Проте остаточна назва кам'яниці до ХVIII ст. залишилась КІНОСТОВСЬКА.
Про щільність замешкання будинку дає уяву "Реєстр" мешканців Львова, що зобов'язані були виходити на нічну сторожу (1664 р.) Тут знаходимо такий список дорослих мешканців кам'яниці: "п. Андрій Чехович з жінкою, син Андрій, другий Йозеф, донька Катерина, друга Анна, кухарка Анна; п. Валентин Бржеміньський з жінкою, Іржі Гуркевич – челядник [у цьому документі – синонім підмайстра], Томаш Мошинський, Мартин Бохурович – хлопець[тут – синонім учня ремісника], Амброзій–хлопець, кухарка Анна; пані Катерина [вдова?] Татарина мечничка, Себастян Єзуїта – челядник, Йозеф Висомірський, Лукаш Орда, кухарка Марина; шляхтянка вдова з сином; Симон Гомилькевич кравець з жінкою, кухарка Реґіна; п. Антоній Міховик з жінкою, дівка кухарка Катерина." Тобто перелічено 28 дорослих осіб з шести (умовно кажучи) родин. Якщо уявити собі, що на цій же парцелі займались ремеслом, торгівлею, виготовленням і шинкуванням напоями (увечері в тильній ізбі на партері будинку розпружувались вином); що на трьох лише кухнях мусіло уміститись п'ять кухарок, і що до переліку не увійшли неповнолітні діти, виразно можна уявити тісноту і гамір, які тут панували щодня.
Збереглись описи спадкового поділу кам'яниці з 1610 і 1646 рр., що дозволяють відтворити її планування і структуру парцелі. Якщо у 1610 р. кам'яниця Шимона Кіности поділена на 3 частини, з яких дві належали – згідно праву –синові, а третя – вдові, то вже у поділі 1646р. вона має аж 5 спадкоємців. Наведений вище реєстр показує, що незабаром кам'яниця перетворилась у багатоквартирний вулик, де окрім основних власників – які займали, безперечно, більш-менш пристійні апартаменти – немало було квартирантів (комірників), підмайстрів (челядників), учнів і прислуги ("хлопці" і кухарки), з яких навряд чи всі мали власну комірчину чи хоч ку-ток.
У 1712 р міські урядники так охарактеризували парцелю: " кам'яниця Кіностовська аlіаs [або ж] Чеховічовська. На долі склепики два ех орроsіtо собі до мешкання. Немає шинку, ані бровару. Поверхів двоє [тобто 3]. Один в посесії поbilitarе [шляхти], другий належить аd Jurisdictionem Іиdет [законно Іудеям]. На тилі - будинок дерев'яний: у ньому Жиди мешкають".
Наприкінці XIX століття проведено – як і всюди у середмісті Львова –реконструкцію дахів з заміною на вогнетривке покриття, на поч. ХХ впрова-дження тогочасних сантехнічних заходів. Будинок розібрано у міжвоєнний час через аварійний стан.
Про розміри будинку по фронту можемо судити з ліктьового податку 1763 р. : він становив 17 ліктів і 2 чверті, тобто близько 10,5 м. Вглиб парцеля простягалась на 43 м. На плані будинку внутрішній вимір (без граничних стін) становив 9,8м. (див. також додаток 1, 3, 4, 5).

Краківська № 10.
Найдавнішими фіксованими мешканцями кам'яниці були слюсар Іван (1535), Микола Угрин (1536-37), сідляр Мушка (1538), мечник Якуб (1542). У 1569-89рр. власником названо Якуба Сошку, права якого успадкувала вдова. Тому на поч. ХVІІ ст. вперше фіксується власна назва: Дім Якубової Сошини. Незабаром дім переходить у власність львівського патриція Станіслава Шольца і вже з 1647р отримує остаточну назву кам'яниця СТАНІСЛАВА ШОЛЬЦА (або Шульца).
У 1712 р. в триповерховій кам'яниці у долішній ізбі був медовий і горілчаний шинок, а на подвір'ї стояв бровар.
Вимір фронту кам'яниці у 1767р. визначено на 16 ліктів (9,7 м).
У 1903р. арх. Альфред Каменобродський подав проект реконструкції прорізів 1 поверху. У правому прольоті пропонувалось розрубати широкий проріз на місці існуючого і влаштувати тут вітрину. Зліва – ліквідовувався вхід до пивниці. На проекті видно характер фасаду: на трьох верхніх поверхах вікна утворювали асиметричну композицію. Справа – широкі одинарні вікна, зліва – спарені, об'єднані у одному обрамленні. Обрамлення візуально "облегшувались" на третьому поверсі і зовсім відсутні на четвертому. Ширина фасаду дещо невідповідна наведеному вище ліктьовому виміру, бо має лише 8,2 м. разом з товщиною однієї із граничних стін. (див. додаток 3, 4, 5, 6).

Краківська №12.
У 1536-42рр. тут мешкав якийсь Йон Квартник, слідом за яким будинок уже в 1560-х роках носив власну назву дім Квартниковський. Близько 1630р. власником будинку стає Ян Убальдіні делля Ріппа, міський радник з 1644р., нащадок (знаного з любовно-трагічної історії із щасливим кінцем) Урбана Убальдіні, купця родом з Флоренції. Від нього кам'яниця отримала колоритну назву УБАЛДИНОВСЬКА.
На відміну від перенаселених «багатоквартирних» кам'яниць набір мешканців у 1664р. виглядав так: «пані Янова Убалдинова вдова, панна Катерина – донька, пані Ірина – вдова, Доротея – покоївка, шинкарка Ядвіга, кухарка Барбара, челядник Матіяш, Ян – візник, Войцех – парубок (домашній робітник)» (навіть якщо не брати до уваги шинкарку і челядника, на трьох львівських пань припадало чотири особи обслуги). У кам'яниці ще мешкали ювелір Іржі Боїм з двома учнями і кухаркою та вірменин Шефер Бальцерович з дружиною і кухаркою.
Опис з 1712р. подає таку характеристику кам'яниці: «... Склеп на переді і другий ех орроssіtо [напроти] до сховання (?). В ізбі долішній - шинок медовий і горілчаний. Бровар. Поверхів двоє (3), індермах [офіцина] мурований".
Виміри парцелі за ліктьовим податком становили 18 ліктів від вул. Краківської, а 80 л. – від Вірменської. (10,98 х 48,8 м). Вимір довжини виявився завищеним –насправді він становив бл. 45 м. (див. додаток 7, 8).
Аналізуючи сучасний досвід забудови ділянок середмістя Львова новітніми спорудами, та враховуючи історичну цінність території, що розглядається даним обґрунтуванням, вважаємо найбільш оптимальним варіантом стилістичне відтворення композиції фасадів втрачених будинків з метою максимального збереження атмосфери історичного середовища, пристосовуючи при цьому інтер'єри під нові функції. (виділення розміром моє - прим. Ratatosk)

Плани першого поверху (партеру) втрачених кам'яниць вул. Краківської: № 6 – Кульганківська (Гримвальтовська), № 8 – Кіностівська, № 10 – Сошинська № 12 – Убалдинівська. Заштриховано стіни первісного внутрішнього розпла-нування.

Джерело: http://www.budinvest.lviv.ua/document/Historically-urban%20grounding_ua.doc