Відображаюся в дзеркалі в четвер.
І байдуже: вродлива я чи ні.
Нащо здаватись кращою тепер,
Коли душа мертвіє у мені.

Волосся фарбувала й шкіру глину
Замощувала кремом, щоб біліла.
Марією була, а зараз – Магдаліна.
Та не була тією, ким хотіла.

Тендітне тіло, усмішка лиця.
Іще учора я була дитя.
Тепер – у масці. І нема кінця
Страшному карнавалу,
кружлянню без пуття.

Убивцю – моду не перемогти.
Я душу продаю за личко молоде.
Не в постіль - в землю хочеться лягти
І стати прахом, темним і холодним.

Та хто свій власний погляд божевільний
У дзеркалах стрічав бездонно – голих,
В пекелисько занурювавсь повільно –
Лиш той один почує Божий голос!

Він прозвучить в небесній висоті!
Під модним чубчиком – терновий слід
кривавий...
Одні спускають духа на хресті.
А інші потопають у дзеркалах.
(с)
Лерка