До старшого покоління петриківских майстрів належать Тетяна Пата, Орися Пилипенко, її перевесниця Надія Білокінь, Поліна Глущенко, і дехто з більше молодих Ганна Ісаєва й Надія Тимошенко.
Всі вони сформувалися як творчі особистості протягом першої третини сторіччя, у пору розвитку місцевого малювання як образотворчого фольклору, коли малювали пишні квітчасті "квітки" на ґрунті стіни (мальовані печі), а пізніше - на папері (мальовки - фрагменти розпису печей, рушника, вишивки), були невід'ємною частиною загального декору традиційного житла. Цілісне фольклорне світовідчування, представлене крізь призму власної індивідуальності майстри, - характерна фундаментальна художня риса цього покоління.
Загальною рисою творчості майстринь цього покоління є безпосередність, щирість, загострене відчуття декоративності. Вони будують свої композиції на одночасному контрасті основних і додаткових квітів, володіють традиційною технікою розпису яєчною темперою. Для композиційних схем їхніх добутків характерна деяка статичність, урівноваженість всіх елементів, ритмічне повторення квітів. Проте, їхні сюжети не однакові, і несуть у собі риси неповторної індивідуальності. Одна з найстарших петриківских майстринь декоративного розпису - Тетяна Пата. її техніка надзвичайно різноманітна. Художниця поєднує широкий соковитий мазок з легенькими, переривчастими, тоненькими прожилками в середині листочка, щіточкою з котячої шерсті виписує її краєчки, рогозинкою вибирає пелюстки квітів, пальцем тикає прозорі округлі ягоди.
Особливо плідною та інтенсивною була творчість Тетяни Пати в 1930-і роки, її численні букети ніколи не повторюють ні попередньої композиційної схеми, ні художніх орнаментальних мотивів.
В 1940-х, 1950-х і на початку 1960-х років серед улюблених орнаментальних композицій художниці з'являються нові мотиви: тепер вона охоче зображує птахів - як фантастичних так і реальних.
Твори Паты наділені надзвичайною життєрадісністю, мажорним сприйняттям кольори, її розпис начебто наскрізь пронизаний гарячим сонячним променем. Сильні контрастні з'єднання квітів (червоного різних відтінків, синього й жовто-зеленого) не руйнують загальній цілісності й одноплановості площинного, декоративного трактування букета. У ньому ніщо не губиться, все урівновішено й ритмічно узгоджено, хоча в композиції відсутня суха дзеркальна симетрія. Надзвичайно спритна Пата в передачі матеріальності листочків, пелюстків і квітів. З тонкою спостережливістю любовно відтворить вона найбільш характерні риси кожної гілочки, кожної лугової травинки, зберігаючи одночасно принцип узагальненості . Все зображене трактується майстринею однопланово, плоскосно, окремі елементи композиції - ягідки й листи - не закривають один одного, а ритмічно розташовуються на папері в найвигіднішому для показі своєї форми положенні. Тому й однакові мотиви композиції в Пати не здаються одноманітними, сухими й нудними. "Вони, - говорить сама Тетяна Якимівна, -і всі однакові, і всі різні".
У композиціях цього років ми яскраво бачимо "мальовничість" художнього мислення, тонкий ліризм і віртуозна манера квіткового малювання Тетяни Паты. Образотворчий момент, помітний ще в перших добутках початку XX сторіччя, у цей період досяг свого апогею, перетворив традиційний "букет" із птахом у калиновий гай, де кує сива зозуля, або на райські кущі, де пишаються фантастичні павичі. Художня образність малювання Пати тісно пов'язана з народною пісенністю, проте це не прямі ілюстрації, а, скоріше, багатопланові асоціації. Величезний діапазон її технічних прийомів вражає.
Дуже своєрідним майстром є Н. Билокінь
Для її творчості характерні традиційні квіткові мотиви: "цибулька", "георгіни", "кучерявки" й.т.п.. Спостерігаючи навколишній рослинний світ, вона створює нові форми, підкреслюючи певні риси зображеної рослини. Поруч із орнаментальними рослинними малюнками відомі жанрові композиції Билокінь. Всі вони відзначаються динамічністю і яскравою колоритністю малюнка.
Творчість Надії Билокінь - це декоративна стихія традиційної Петриківки, та сама "любов до квітчастої українки-селянки", згадана мистецтвознавцем Євгенією Вирчснко ще наприкінці 1920-х років. Майстриня з дитинства працювала винятково в руслі мальовки, що уявляла, насамперед, частиною загального ансамблю традиційних домашніх прикрас. Звідси органічна спорідненість її добутків з місцевими вирізками й вишивками. Прагнення Билокінь до інтер’єрної доцільності створеного для міських замовників малювання 1960-1970-х років обумовило появу композицій нового типу - більших добутків репрезентативного характеру, у яких часто поєднувалися кілька типових композиційних схем, збагачених безліччю нових, іноді незвичних, елементів і деталей. Вони, начебто мозаїка, створена сильними, дивно рухливими мазками, щільно вкривають весь паперовий аркуш густим контрастним аніліновим візерунком, обмеженим берегами "коврика" або гірляндами "вензеля", що надає роботам певної "музейної картинності". Незважаючи на начебто затяжку докладність пізніх здобутків майстрині, взагалі вони позбавлені перевантаженості й строкатості завдяки тонкій композиційній і колористичній організації, гармонії основного й другорядного. Піднята оптимістичність і м'який гумор, що визначають характер художніх образів, властивим всім напрямкам малювання "пізньої" Білокінь і представлені квітами, птахами у квітах, жанровими композиціями, винахіднецею яких у петріковській громаді вона була.
Спокійна, велична врівноваженість квіткового малювання Орисі Пилипенко найбільше відповідає естетиці традиційного стінопису. Імовірно, це найдавніша лінія розвитку петриківської мальовки. Статичність чітких, підкреслено симетричних композиційних побудов, монументальна узагальненість форм, контрастне протиставлення масивних, цілком "залитих" кольорами рослинних елементів і білого тла, - все це надає якійсь геральдичній значимості. Втім вона могла малювати зовсім по-іншому, наближаючись за стилістикою до майстринь кола Тетяни Пати, що засвідчують мальовки 1920-х років з колекції Державного музею українського народного декоративного мистецтва.
О.Пилипенко й Н. Тимошенко пишуть здебільшого традиційні букети фантастичних квітів і мальовки - фризи, й окремі гілочки із квітами для архітектурного декору, що заміняє собою настінний розпис. У них переважають контрастні кольорові відновлення. Пишуть вони аніліновими фарбами, розведеними на яєчному білку.
М.Глущенко й Г.Ісаєва - художниці, так сказати, перехідного типу .Вони не вчилися в школі Пати, але працювали разом з нею. Глущенко виконувала замовлення для ескізів архітектурного оформлення, написала багато декоративних панно. Працює вона переважно гуашшю, застосовуючи червоний і зелений фони. Ісаєва добре володіє чітким малюнком і малює здебільшого традиційні букети, окремі елементи яких використає для підлакового розпису на сувенірних виробах.
У зв'язку з підготовкою до першої республіканської виставки українського народного мистецтва в Київ були запрошені народні майстри із всієї України. З Петриківки в Київ в 1935 році приїхали Т.Пата, Н.Білокінь, В.Вовк, Г.Павленко, Г.Ісаєва. Тут були відкриті експериментальні майстерні при Київському державному музеї українського мистецтва, де поруч із народними майстрами працювали й художники-професіонали, серед яких були живописець і графік М.Рокицький, керамісты П.Іванченко, О.Грядунова й багато інших. Творча співдружність художників-професіоналів і народних майстрів була корисної, тому що поклала початок зближенню народного декоративного мистецтва з художньою промисловістю, збагатила петриківський розпис прийомами професійної станкової книжкової графіки. В оформленні книжок і листівок брали участь Т.Пата, Н.Білокінь і деякі інші майстри.
На Першій виставці українського народного мистецтва в Києві й Москві, що відбулася в 1936 році, малюнки петриківських майстрів мали більший успіх Кілька учасниць виставки були нагороджені дипломами 1го ступеня (О.Пилипенко, Г.Ісаєва), а Т.Паті й Н.Білокінь, крім того, були присуджені почесні звання майстрів народної творчості. Важливу роль зіграла відкрита в 1936 році в Петриківці школа декоративного малювання, що готовити художників-виконавців й інструкторів для роботи в різних областях художньої промисловості. Композицію орнаменту викладала в школі Т.Пата, а згодом й її дочка Векла Кучеренко. Школа існувала з 1936 по 1941 рік і зробила чотири випуски: перший був із дворічним навчанням, а три останні - із трирічний. З Петриківської школи декоративного мистецтва вийшло ціле покоління учнів Т.Пати, у тому числі й відомі майстри: Марфа Тимченко, Євдокія Клюпа, Галина Прудникова, Векла Кучеренко, Іван Завгородній, Марія Шишацька, Віра Клименко-Жукова, Ніна Шулик, Василь Соколенко, Федір Панко й Зоя Кудіш .
