2. Слово батьків і наше слово. Якщо ми помиляємось. То ми мусимо це признавати, а коли вони, то це лише випадок? Чого, коли ми просимо їх наприклад приїхати, то вони зайняті, а коли вони. То вони не просять, а кажуть?
Дуже часто їх не цікавить те. Що у нас у житті. Чи просто немає часу… А коли ми кажемо. Що не можемо. То вони не повністю нас розуміють…