Асфальтованим доріжкам присявячується
Асфальтовані доріжкі висовують свої очі крізь опале листя. Шепотяться між собою, лаються через те куди і як їм мене завестидо чорного лїсу якнайдалї, щоб накинутися на мене скопом, заплутати, лишити тями. Вони зав'язують вузлики на пальцях, а потім стікають по пальцях бридкою сірістю.
Вони надіються на те що я їх не чую, сподіваються що не зрозумію їх шурхотіння. Але мені відомі їх підступні бажання.
Тож я собі йду, ні до кого не чипляюсь, милуюсь краєвидом доки вони зміюки в'ються, викручуються, кішеньками муркотять біля моїх ніг.
Крихітки мої, як би ж то ви знали… Які ж ві дурненькі, мені ж того і треба. Заведу я вас асфальтових до лісу, зберу до купи та зроблю з вас клубочка, зв'яжу з вас светера. А тима нитки, що залишаться обрутаю увесь простір. Буде собі бовтатися сіре павутиння у повітрі, а я буду павуком, терпляче чекати, як якась комаха трапить у моє сіре павутиння…
Біжіть мої маленькї, біжіть мої гладенькі, біжіть мої солоденькї, біжіть мої сіренькі…
Цвіркайте там щось собі під носа, шурхотіть, муркотіть, мерехтить…