Україна - це капище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал - наполегливе очікування безкоштовного дива.


Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Європи і чекали "самостійності". Бог не витримав такого нахабства і здійснив диво. Задоволені результативністю своєї релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання і благополуччя. При цьому нас не лякає час і швидкоплинність життя. Ми поводимося, як безсмертні люди, яким не падає на голову цеглина, а лише мішки з твердою валютою.

Українці - це нація, цілком позбавлена ​​комплексу неповноцінності. Зі всіх видів очікування ми обрали найдосконалішу філософську форму. Як особи з усталеним уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку. Все "знаючи", ми перебуваємо в постійному очікуванні, використовуючи наперед заготовлені ярлики. Черговий парламент для нас - ніщо. Черговий прем'єр для нас - ніхто. Флот - це те, що ділиться саме по собі. Гривня - це рубль. Свиня - це сусід. А сало - це продукт.

Активні ділові люди в наших очах виглядають, як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної українській духовності. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами дива. Не рухаючись з місця і не докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань. Теоретично у нас все є. Головне - дочекатися цього.

Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять і йдуть, а дівчата з віночками і дідусь з бандурою вічні. Свою головну релігійну пісню ми зробили державним гімном. "Згинуть нашi вороженьки, як роса на сонцi" - тобто самі по собі... "Запануєм i ми, браття, у своїй сторонцi" - тобто коли-небудь, зараз нам не до цього. "Ще на нашiй Українi доленька доспiє" - іншими словами, ситий українець незрілими плодами харчуватися не звик.

Для нас доля - це не факт теперішнього часу, а те що досі не існує. Все, що з нами відбувається, не має ніякого значення, бо в кожній українській хаті мешкають ченці, які більш крутіше буддійських, що знайомі з небаченим почуттям нірвани.

Нам дивно спостерігати за поведінкою американців, англійців, французів, росіян і так далі. Вони постійно лізуть у світову історію, щось декларують, "випендрюються", нападають на сусідів. Тобто поводяться, як ущербні люди. Сидячи на порозі своєї хатини, яка з краю, ми повільно жуємо галушку і не можемо збагнути, чого це німці постійно лізуть до нас у двір. Може, вони нам заздрять? Цих гансів не розбереш: то вони корову забирають, то гуманітарну допомогу тицяють. Складається враження, що весь світ танцює перед нами на задніх лапах і намагається привернути до себе увагу. Напевне, навколишні народи не можуть здогадатися, що нам на них навіть плювати нудно.

Україна самодостатня. Це російську птицю-трійку постійно ганяють або на Аляску за снігом, або в Порт-Артур за мордобоєм. А нашим задумливим волам ходити нікуди і нема чого, хіба що в Крим по сіль.

Українська філософічна душа не сприймає різких нордичних думок чи вчинків. Адже очікування дива - це найскладніша внутрішня практика. Вона не дозволяє нам відволікатися на суєтне. Тільки хрущі, які "над вишнями гудуть", мають право турбувати нас вечорами. Нас безглуздо чим-небудь спокушати. Спочатку помістивши себе в центр Всесвіту, ми живемо в іншому вимірі. Нам не потрібна мета. Ми самі є метою. Ми ні в кому не відчуваємо потреби, але в нас мають потребу всі: варяги любили у нас пожити, татари - поживитися, Петро I не міг без нас спорудити Петербург, його дочка не могла спати без нашого чоловіка. Сталіну ми допомагали охороняти табори, а Гітлерові - воювати. У нас так багато чудотворного здоров'я, що навіть Чорнобиль ми погодилися взяти на себе.

Ми запросто допомагаємо розв'язувати проблеми сусідам, оскільки своїх проблем у нас немає. Спостережливі люди це давно помітили. Російський письменник Іван Бунін був лютим хохломаном. Він невпинно повторював, що українці - це абсолютно реалізована, естетично довершена і гармонійно розвинена нація. Що нічого подібного у світі більше немає. Бунін, звісно, ​​не помилився.

Українці дивовижні не тільки своїм умінням чекати, а в тому, що вони самі є дивом. Як досконалі створіння, ми нічого не створюємо. Відверто продемонстрована ​​геніальність скривдженого "кріпака" Тараса Шевченка - це неприємний виняток, що підтверджує правило: досконалість у декларації та розвитку не потребує; воно допомагає розвиватися всьому тому, що існує за її межами. Українські священики, письменники, поети, митці, політики, полководці, режисери, актори, співаки, конструктори, вчені, винахідники, умільці вічно роз'їжджають по світу і оголошують себе росіянами, американцями, турками, поляками, французами, - ким завгодно, аби бідні, ущербні народи мали підстави пишатися собою.

Україна - батьківщина дрімаючих ангелів. Її безмовне очікування наповнює чудесами планету. Її не можна завоювати, поневолити або знищити. Вона не чутлива до подій. Її життя не протікає і не відбувається. Вона поза подіями і часом. Вона не пам'ятає свій день народження і не знає свого віку. Вона сама собі гідний співрозмовник. Їй нема з ким сперечатися і нема чого доводити. Для неї вже все відбулося.