День зроблений з дощу. Файний був би тобі подаруночок, але ти його не оцінив. Чи то прогавив, чи не схотів помітити. (Чомусь і досі не хочеться вірити у те, що ти просто відкараскався від мене і від моїх рук, відвик абощо, і тепер ти не маєш потреби розповідати мені про мої подарунки…). А день вийшов кльовий – я добре попрацювала, - з порцелянового неба падав сон і попільнички були повні від думок, кава, нарешті по осінньому зрозумівши сенс свого життя, віддавалась кожному без зайвих цнотливих ігор, і всі сприймали це як належне.
Єдиного вони не знали – належне – це мені, все, і небо, і попільнички, і кава і взагалі весь день, належить мені. Магічність – це і є моє авторське право.
Колись дитина перестане плакати серед ночі від того, що їй наснилася ота казка, котру їй перед сном розповів старезний дідуган у сірому тулупі, колись біла королева забуде про свій крик і не відчує болі заздалегіть, колись я знову буду спроможна на більш відчайдушні вчинки, ніж оце зараз з погодою, і знову вигадаю, щось таке, що тебе зацікавть і необхідність жити спогадами залишить тебе і полине до когось іншого... Вибач, що не зараз, вибач, але сьогодні це лише сон з порцелянового неба...........