Така робота - злітати і сідати. Літаки - взагалі щось надто магічне у житті. таке начебто таємничє буття у небі. так так - мені начхати на зльоти і посадки, хай йому грець заклдає у вухах - не проблема, я до того звична у повній мірі. "сколька в моєй жизні било етіх самальотов нікагда нє угадаєшь гдє же он нє прізємлітся" (с) волає Зємфіра звідкись з середини голови. і то направду - був того літа місяць - 18 разів літала до Симферу та назад. по тому і не зовсім розуміла де я є, і весь час вживала якісь дурноваті пігулки "щоб не знудило" та бухала кон"як, бо інакше голова була не на місті. то тепер вже на маю жодної проблеми із тими літаками - з першу, ще до виліта 50 гр кон"яку з колою або яблучним соком - десь так на ничці, щоб ото ніхто не бачив - по роботі ж літаю... а потім - fasten belts, no smoking during the flight, switch off your mobile phones. і нормально - наче і не злітаю, а так... іноді істерічні дЄвочкі поряд біліють від того, що літак раптом не може зайти на посадку, ну і як то часто буває повертається до місця відправлення.. боже, що з ними (з дЄвачкамі) робиться - жахаються, біліють, намагаються зблювати у кожній лепшій повітряній ямі, ну і тут у мене бенефіс - спати вони мені все одно заважають, от і приходиться з ними хороводитись - історійки дурнуваті розповідати, веселити їх (теж мені Ригіна Дубовицька) дєвочки потроху відходять і перестають сахатися... на тому і скінчаємо.
ала цього разу по іншому - поряд зі мною поважний німецький гражданін. продюсер, що на нашу занедбану земельку має велике кіно принести, за шо йому великому і божествєнному величезний уклін у виконанні цілого продакшена з оркестром та безсовісними лестощамі. везу його до Львова - бо він таки має намір знімати тута кіно про німців під підлабузницькою назвою - "not all of them were murderers". чарівна істоія єврейського хлопчика, що його з мамою всю війну переховують добрі і хороші німецькі співвітчизники. уособлення "поганого німця звичайно у кіно не має. якщо він і поганий - то він з СС і він разом з іншими знаходиться "десь там..."", Львів нашого німецького героя цікавить з приводу схожесті на Європу, а ще через те, що він, naive gobale, думає, що там є напівзруйновані будівлі, а заразом з ними ще і напіврозібрані вулиці. я лечу нахабно всівшись біля вікна - і читаючи "фройд би плакав" при чому як раз у його (Фройдовий) день народження. ну і синхронно з Марлою, що плаче, пролітаючи над Еверестом, я плачу роздивляючись Карпатське предгір"я і так мені від того плачу стає добре, і не хочется говорити з стюардесою російською, бо від того всього вона мені вже знову чужа, а я тої чужини в собі не хочу. і якесь таке неуявне щастя посіляється в мені, за то, шо можу собі поїхати (полетіти) хоч і по роботі, хоч і до Львову, а не до Паро, але можу, і провести там день воландаючись по місту з фотоапаратом, лише іноді нервуючись, заходячи до всіх маленьких кав"ярень, посміхаючись у відповідь на частково недружелюбний сервіс, бо ж я ото все розумію - ви тут сиділи - музику слухали, каву нюхали і було у вас спокійно і жодного туриста - а тут раптом ось тобі - одразу троє... ще й невідомо що вони за одні... чоловік такий собі поважний, худорлявий, посивілий,: але молодий, очі такі як у австрійських загарбників 18 століття... дівча незрозуміло хто йому, але тримаються поруч, бо вона весь час йому щось там таке перекладає, а він розпитує, при чому вона замовляє, а він платить. ну і ще хлопець із ними - такий як дівча по рокам, напевно, але вона ним крутить, примушуючи шось весь час робити.. незрозумілі гості, одним словом... а поім готельчик, такий як замок, і величезен ліжко (сьогодні буду спати впоперек його!!!) і біблія поруч на тумбочці, і вікно в клозеті, таке гарне - що можно сидіти на білому ддрузі і у той же самий час роздивлятися магнолію6 що вона порозквитала поруч... павучок живе під ваною... виходив знайомитись... добре було,,, а ще на шклодувному заводі було непогано, дякуючи львівянину Андрійкові (шо проводив у Львові напевно 20 процентів свого життя, іншочасно ховаючись по ГОа, або що) пройшли туду під виглядом туристів, що їм вже бардзо нудно той невимовно красивий центр фотографувати... панові німцю сподобались ціни у кав"яреньках те ресторанчиках, тож після всього просиділи годин з 5 у різних місцинах, по тому Львив ввечері став схожм на Париж ( при тому Берліну ми там так само багато не знайшли - більш менш схоже на Мюнік, або Рим... таке одним словом. нічого не поробиш, хоча якісь частинки звичайно будуть робитися у Львові) а наступного дня знову шоршання по Львову, дощ, що прийшов знікуди. тиша вулиць, таксі, аеропорт, докази того, що то не є будівля, що була замком якогось великого пана, о є просто такий soviet style що ви (іномовці) його ніколи не бачили через те, що думали, що SOV.ST. ещ є величезні коробки, ненормальни споруди на кшалт Республіканського стадіону6 або що, а потім літак, and them - action...