Виходить так, що я на свої, кхе 17, не виглядаю, тобто мене запросто можна прийняти за 22-23 річну дєвушку, тож, коли я десь з кимсь знайомлюсь, а потім спілкуюся деякий час, до того ж чудово спілкуюся, і коли я обмовляюсь, що мені рано вставати, бо треба йти на фізру(до бібліотеки,багато на завтра задали, здавати іспити.....), то автоматично мене питають з круглими очима: "Ти ще вчишся?", я відповідаю ствердно, тож розмова далі йдеться про те, де я вчуся, на кого, скільки ще залишилося і, коли я кажу, що ще тільки початок, тобто за логікою мені повинно бути 16-18, ставлення до мене одразу змінюється. Навіть до моєї думки ніхто не прислухається, бо що може знати 17-ти річна дівчина. Це дуже образливо...

Останнім часом я вирішила провести невеличкий експеримент...
Кожного дня я їду на навчання на таксі, тобто можу поговорити з водієм, першу половину шляху на абстрактні теми, та хоча б пробки в місті, чи взагалі, що на думку спаде...як завжди розмова триває пречудово, активно дискутуємо, сперичаємось, відстоюємо свої позиції, обмінюємось думками і т.і. . Потім я дивлюся на годинник, і кажу "От хоча б на першу пару не запізнитися, чи щось таке". Водій, зметикувавши, що , якщо я їду до Парку Шевченка, то певно десь там і вчуся. Далі він дізнається, що я на першому курсі...і далі до мене ставляться як до якогось малолітнього недолюдка...повчаючи і піддаючи сумнівам усі мої слова...

Мене це ображає, ні, ні, не подумайте, що ставлення таксиста для мене важливе, просто це доводить, що для кожного віку є якась певна модель поведінки...а я, певно, їй не відповідаю.

Потім ще був дуже невеселий випадок, я сиділа з подругою у кафе і мене прийняли за її маму, потім ми пішли купляти їй взуття, і продавщиця сказала їй "Ваша мама дуже добре виглядає", у магазині окрім нас нікого не було...Що найцікаіше, подруга мене старша на рік і 10 днів...

З одного боку воно добре, коли ззовні сприймають як дорослу, але ж тоді і ставлення повинно бути відповідним, тож я більше нікому не скажу сіки мені років, бо ж спитати у дівчини таке і досі вважається непристойним.

З іншого боку, якщо подумати про майбутнє, то виходить, що я буду виглядати завжди доросліше, а потім вже і старіше. Хоча, дивлячись на розвиток своєї мами, я бачу, що вона ніколи не виглядала на свій вік, до 25 вона виглядала дорослішою, а після вже на 5 років молодшою...отак от

Мjжливо і зі мною буде те саме, не знаю.

Виходить, що мені треба спілкуватися з однолітками, більшість з яких мені не цікаві. Їм цікаво зі мною, я можу їм багато чого розповізти, але наші розмови схожі на діалоги учень-вчитель..і це мене дратує...я знайшла трьох подружок, спілкування з якими мені подобається, одна з яких, доречі, вчиться ще у 9 класі, але дівка надзвичайно розумна і мені більше нема з ким поговорити про українську політику та культуру, раніше була ціла зграйка юних Юнітісовців(Центр МОлодніжної Дипломатії Unitis), але вони спилися і я їх переросла...тепер мені не цікаво сидіти на лавочці та пити з ними горілку, а так як я вже не вживаю алкоголь, то поговорити мені з ними просто нема про що... з тієї компанії неушкодженними вийшло ще двоє хлопців і двоє дівчат. Періодично ми зустрічаємось і обмінюємося враженнями про студентське життя. Але копнувши глибше знову бачиш боязкого та невпевненного ні в чому підлітка... тож, тема "Студенти", це єдини, про що ми ще можемо спілкуватися...
Є ще один хлопець, з яким я ходжу по магазинах, в театр, кіно та на інші культурні заходи. Ми навіть спробували зустрічатися, але нічого з цього не вийшло, він розібрався в собі і віднайшов голубеньки клаптики свого я, тож тепер я можу спокійно з ним консультуватися щодо хлопців, питань з моди та культурного життя міста. До того ж побачення на двох з його хлопцем та їхнім гетеро-другом завжди цікаві і веселі, вони зазвичай всі вчаться в технічних ВУЗах , тому я можу дізнатися щось нове з МатАналізу та Вищої математики, а останній розповідав мені про роботу аеропорту та способи захисту комп*ютерних мереж. Принайні цікаво...

Ще є багато знайомих, з якими я відпочивала , але нічого цікаво... хіба що можна їх десь перестріти і запросити на каву. Та , знову ж таки, поговорити про навчання та особисте життя, якого у мене так і нема...

Нещодавно я знайшла в аналогу ЖЖ вислів, що
“Накладывая швы на сердце, мы готовим его для новых, более глубоких ран
Правильно ли, что мы влюбляемся в людей лучше, умнее и светлее нас?
Если да, то делаем ли мы выбор осознанно и возможны ли отношения между нами и нашими избранниками? “

Автоматично виникає запитання: “А якщо поруч тебе нікого кращого нема?”. Як сказала на Латинянка, треба брати сиру масу і виховувати собі гарного хлопця(масу вона пропонує брати на ФізМаті та Економічному). Жорстоко, але може воно так і є...

Єдиновірним рішенням для мене зараз є “забути про справи сердешні бо поки що досі не відійшла від минулого “кохання””. Може колись вони всі підростуть і буде краще? Не знаю...не знаю.