Чому календарна зима підкрадається так непомітно...тихесенько так, обережно... потрошку впускаючи у наше життя крихти холоду, зовсім обережно, щоб ми звикли... часом присипає дерева інієм та вкриває асфальт блискучою павутинкою... а коли вона ощасливить першим снігом, спражнім, густим, лапатим, відчую її ніжність і чистоту. Мене завжди вражали дитячі казки, які зображували зиму злим, жорстоким, безсердечним дорослим стервом. Для мене ж вона образ цнотливості, чистоти та піклування...вона наче затуляє своїм снігом усе те непривабливе і нікчеме, що наробили її сестри..
А як приємно буває повалятись у чистенькомі сніжку голяка, побігати по ньому босими ногами, покидатись сніговими кульками і піти додому відігріватись, пити чай з лимон, взагалі для мене чай з лимоном набуває особливого значення взимку. На нього можна запрошувати, ним можна частувати, можна навіть готувати за різними технологіями або добавляти всяку всячину за бажанням...а як він приємно зігріває руки, горло , а потім і усю душу примерзлого подорожнього. Приємно бачити тепло в його очах...
І нарешті я зможу вдягнути свої улюблені капці-лосі. Я вже ж наче доросла а такими забавками граюсь, але ж мені подобається, і хай інші на мене не зважають...от піду і витягну свої шубки ти дублянки...натягну шпильку та піду до коханого в гості... тепер я можу собі це дозволити...взагалі поєднання хутра та оголеного тіла дуже збуджує і витягує з пам*яті предків уявлення про ті часи, коли ще люди жили в печерах, прикривалия шкурами та вели довільне статеве життя...цікаво воно...може ми ще трохи дикі всередині, чи може взагалі дикі, просто гарно ховаємо це під шаром соціальних заморочок..не знаю, та й це не важливо....
От скоро Новий Рік, ялинка, в цьому році я не хочу щоб вона була така як завжди, не хочу здоровезну йолку, лише малесеньку на столик у вітальни, а прикрашу я її білими кульками, що зроблю сама з гумових кульок, ниток та клею... і буде вона в мене чиста і біла... і нагадає вона мені про ті мої цнотливі зими, коли я лягала спати у 00.30, щоб швидше прокинутись і побачити подарунки під ялинокю...ті часи коли я вірила у казку, в які не вірив ніхто...було приємно..тепер же я сама можу бути для своїх близьких Дідом Морозом і підкладати їм під ялинку різні дрібнички.Нехай вони теж пригададають казку!