З дощу на дворі я поринув у теплу хату. Зачинив за собою двері, залишивши вогку і прохолодну ніч ззовні. Роздягся і одразу пішов до своєї кімнати.
Це була тільки моя кімната, старанно прибрана, ремонт я зробив сам, старанно приладнавши кожну поличку й розмістивши все по своїх місцях. Тут панували сутінки, малюючи по кутках і стінах тінями, спотворюючи обриси речей.
Я сів до долу на розкладений там матрац. Цю звичку сидіти майже на підолозі я отримав давненько, але останнім часом вона домінувала особливо. Запалив свічки, розтавлені по полицях - сьогодні я не буду запалювати електричного світла. І мене ніхто не потурбує - всі домашні знають, що якщо я не хочу спілкуватися, то краще не турбувати, все одно з того нічого не вийде. З бару з'явився бокал й пляшка коньяку. Цю пляшку я давно хотів скуштувати, і ось нарешті знайшов в одному з невеличких магазинчиків. Янтарна рідина колихалася у склі, мерехтливо віддзеркалюючи сполохи свічок, наче обіцяючи наперед смак й аромат. Невдовзі до коньяку у бокалі додався аромат свіжої кави з кавника і тиха мелодія з кутків стін, де містилися колонки.
Я трішки відчинив вікно, щоб чути шорохкіт крапель по асфальту, і знову сів на своє місце. сьогодня у мене важливий день. я буду сам з собою, буду згадувати. Зроблю декілка ковтків сонця з пляшки й кожен ковток буде нести спогади і думки...

Так перший ковток, напевно, за неї. ДУмаю ніхто, й ВОНА в тому числі не здогадується що саме ВОНА зробила. Я не можу зараз казати що мені подобається яким я був колись. Ні батьки ні школа не надала мені чогось такого, чим я міг би пишатися. Хіба що надмірну відкритість й щире серце. Це не погано, але й доброго у тому я не бачу особливо нічого. Першими випробуваннями для МЕНЕ-людини був Університет. За деякий час я кілька разів отримав по мармизі, як фізично так і морально й навчився бути трішки більш стриманим й холодним.Шкода що на той час це не надалопоштовху придивитися до самого процесу отримання стусанів й його джерел. Тому доо 5 курсу я так й не перестав буди в багато чому дитиною, за що й страждав більш морально, ніж фізично. Встиг зустрічатися з кількома дівчатами, витримав досить довгі стосунки, які потім з величезним "БАМ" розлетілися на шматки, викликавши тимчасову контузію мозку. Щоправда окрім цього я зумів розгледіти на обрії факт того що спеціальність мені не подобається й треба буде щось змінювати.

Тут треба зробіти паузу й скуштувати кави. Щойно змелена кава надає відчуття приємної впевненості й комфорту після коньяку.

Так. Десь саме в той час я почав усвідомлювати що бронза вже недостатня для мене.
Спитаєте чому бронза? ну це м'який метал, але дуже ковкий. з нього легко можна зробити будь що й в будь-якій формі. А кожна людина то є так чи інакше свого роду меч. Так, саме меч - така собі залізяка для війни. Адже життя то як була битва, так і залишається. тільки не завжди то чітко видно. Так от про меча - народжуємося як форма (з дерева), а потів, в залежності від власного бажання отримуємо той матеріал, який самі захотіли. Я був тоді бронзою - симпатично, але занадто м'яко. Шкода, але за кілька місяців колупання у собі я мимохід зробив боляче людині, яка того не заслуговувала. Це був збіг обставин, але з себе вини я не знімаю - що зробив, те зробив.

Ось тут знов коньяк зігріє серце...

А потім пішло на покращення. я роздивився багато з того що повинен був і почав шукати матеріали й методи (тобто грав ролі, шукав собі спілкування й таке іньше).
Багато з людей й не здогадувалися що з ними грають й використовували мене. Що ж - то було їх право отримати компенсацію. І ось - матеріал (тобто самого себе) я знайшов. треба було лишень скувати з шматка металу саме те що у майбутньому буде битися за життя. (доречі витримати шкандаль з батьками, отримати на горіхи від шефа на роботі, й набити комусь пику - це все є та битва)
Не дуже зручний час був для цього тоді - я саме закінчив Університет й з причин, які згадувати не буду пішов до аспірантури. Друзі розбіглися, Роботи нормальної не було, та ще ї я знаходився в аморфному стані. Ось тоді дуже вчасно з'явилася ВОНА. Цікава з усіх боків дівчина, яка гралася хлопцями як хотіла, й змінювала ролі кілька разів на день. Я не одразу усвідомив що мені фартануло неймовірно. Чому? Дуже просто - якщо викувати меча з сталюки, нагострити його - він буде крихкий. Якщо його загартувати - він буде кращий, але його треба буде кожного разу гострити. Але якщо метал згортати, проковувати, знов згортати й так нівечити тисячі разів, а потім обережно загартувати - то він буду ще й сам загострюватися від кожного стусана.
Так і я - я неймовірно вдячний тому що з'явилася ВОНА. Вона грала свої ролі, я грав свої. Боже - що то були за 2 роки...я пройшов всі стадії, шкандалі, образи, кохання. Я не спав ночами, у мене боліло серце. На другому році я дещо захопився процесом, настільки злившись з роллю, що фізично хворів через кохання. А потім все почало розсипатися. (це я про відносини) Ну звісно - бо ж фундамента до них ні хто не будував. Але в той самий час я вирішив все це закінчити й остаточно загартувати своє лезо. Тому я отримав свою п'ятірку на єкзамені з академрізниці в аспірантурі і через 2 дні поклав керівнику на стіл папери про переривання аспірантури. Це був пройдений етап, і я за ним не шкодував, як не шкодують птахи за пустими яйцями.
Знайшов досить непогану роботу не з своєй спеціальності. Довів що я можу її виконувати. Потім витратив кілька тижднів на шпіонську роботу, довідавшись де, як, коли й з ким "моя" дівчина ходить. Приготувався до "загартування". Одного дня , коли було холодно й ішов дрібний дощик зіграв найкраще ту роль яку довго грав, отримав добрих стусанів (дещо я все ж таки не знав).
Найважче було вивести самого себе з стану розбитості. Все ж таки я був доволі гарним хлопцем й прив"язався до дівчинки. Місяц знадобився мені щоб охолонути й переглянути що сталося.

Тут я вип"ю кави й новий бокал замінить розбитий.

Весна - час оновлення. Я оновився повністю. Я перестав бути м"яким й довірливим коли це могло нашкодити. Мене не турбували більше шкандалі й образи. Час був зняти чорну луску окислів з мого меча й насолоджуватися життям.
Тут я повинен зазначити що життя додало мені подвійної закалки. Досить важко поховати майже рідну людину. Але таке трапляється. Багато хто на мене плюне за ці слова. але тут вони вчинять невірно. бо ж я кажу з точки зору загального процесу. Моє ставлення до того випадку й те, що у мене у серці - то моє власне і ні хто не дізнається що там зараз.

Ще пів бокалу напою у мене в долонях. Це будуть останні пів бокалу на сьогодні.

Ось тут я певно підсумую. Зараз у мене є впевненість у своїх силах. є гарна робота, яку при потребі я зміну не гикнувши. Є кохана (справді) кохана дівчитна, яка кохає мене й не грає роль. І задля якої я зроблю все на що здатний. Мені немає чого хвилюватися за своє життя, бо я вже до нього готовий.
Так, багато хто мене не любить - то їх справи. мені важливіше знати хто менповажає. а таких людей багато, я пишаюся такими знайомими.
Якщо ви хочете сказати що я деякий час був неймовірною падлюкою - так. я не заперечую того. Для тих хто не щирий до мене я сука. при чому Сука з великої літери. Бо вони лише тренажерчики для мене. Але ти хто щирий до мене, ті хто любовью відповідають на любов - для тих я ніколи не повернуся такою своєю стороною...

Я допиваю бокал. Саме час - виливаю в себе залишки кави. Ось ще хвилинка - лунає дзвоник... я збираюся з хати. Мати запитує коли повернуся. Цілую її, відповідаю що не знаю, кажу що давно не був у Львові....